Президент за недоторканність Волкова, але проти депутатської недоторканності

Той, хто чекав від Президента «гри на публіку», нестандартного кроку і нешаблонного мислення (мовляв, перед законом усі рівні, комісія розбереться) — у черговий раз «пролетіли». Леонід Кучма, як звичайно, передбачуваний, стандартний і діє за шаблоном. Як заявив він на прес-конференції в Запоріжжі, повідомляє УНІАН, усім органам виконавчої влади дано доручення не співробітничати з такими комісіями: «Для виконавчої влади вони не існують». І взагалі, за думкою Президента, тимчасова слідча комісія має діяти згідно із законом, але парламент умисно не приймає закон про слідчу комісію. Виходячи з цієї логіки (немає закону — немає роботи) Президент повинен був би відіслати в безстрокову відпустку свою адміністрацію. Або, у гіршому випадку, розпустити ту ж координаційну раду з внутрішньої політики при Президенті, якою волею Кучми співкерує Олександр Волков. Але не це головне.

Головне, що Президент явив усій країні: він не дасть парламенту порпатися в справах Волкова зокрема, й у справах «сім'ї» — загалом. А унікальна «справа Лазаренка» — це просто показова прочуханка відступникам: або гріши в соратниках, або опонуй за гратами.

Таким чином, ще до того, як слідча комісія розпочала роботу, Президент підтвердив своїми діями і заявами: вона могла б щось «накопати», тому єдина можливість не дати цього зробити — обрубати кінці, тобто ізолювати виконавчу владу від контактів із уповноваженими ВР парламентаріями. У чому Президент має рацію, то це у висновку про те, що слідча комісія використовується «для політичної боротьби зі своїми політичними опонентами».

У деяких дуже демократичних і цивілізованих країнах з цією метою порпаються у брудній білизні буквально і всією країною дивляться на просвіт засохлу пляму чоловічої життєдіяльності свого президента... Це, звичайно, занадто, але в нашому випадку головне запитання залишається ніби в тіні президентського обурення депутатською комісією: то є незаконні рахунки чи ні? Окопалися в оточенні Президента порушники закону (або, як висловлювався Генпрокурор з приводу ще несудимого Лазаренко — «злочинці») чи це суцільно кристально чесні люди?

Леонід Кучма повідомив у Запоріжжі, що з великою повагою ставиться до депутатів усіх рівнів, але зазначив: «Однак ми знаємо і велику кількість депутатів-злочинців, які прикриваються депутатськими мандатами». Так Президент відреагував на спробу ВР відновити депутатську недоторканність на місцевому рівні. Ми їх теж знаємо, але є ще одна категорія: їх прикривають «владні парасольки».

Характерний приклад з Кримом, який обійшов усі засоби масової інформації, як доказ успішної боротьби зі злочинністю після скасування імунітету, був центральним на міліцейській нараді з участю Президента, і продовжує «гуляти» по ефіру. Якщо в Криму, особливо в Сімферополі і Керчі, у міськрадах знайшли собі дах цілі «верхівки» і «бригади» злочинних угруповань, то перше запитання: чому вони туди масово попали — всі «воронки», «вишні», «крюки», «дані» тощо? Їхні біографії знали всі, я сама про це писала. Але якщо «Воронок» і до депутатства відкривав двері ногою в кабінет прем'єра Франчука, якщо в домі у прем'єра начальники міліції і СБ змушені були сидіти за одним святковим столом з «Воронком» і різними «воронятами» — то причому тут недоторканність депутата? Якщо Керч була вотчиною Франчука, а Франчук сидів у ранзі Президентового свата, а Керч «тримали» люди «Воронка» — то про що мова? Мова про те, що, розпочавши «зачистку» Ялти під час парламентської передвиборної боротьби, НДП і уряд Пустовойтенка перемогли там «волковські» поверхи НЕПу, пов'язані з певним угрупованням. Цей же період співпав з боротьбою Грача за Крим проти Франчука. І тільки після усунення кримського прем'єра, обраного в український парламент, «посипалася» Керч, його Керч, його «кузня кадрів». Це трапилося не взимку, коли було скасування недоторканності, а через півроку. Пригадаємо, скільки гучних заяв про «кримінальну революцію» зробив Грач, перш ніж пішли «гучні» доповіді про «кількісні» успіхи силовиків у тій же Керчі... І тому дуже цікаво було б дізнатися, скільки подань на злочинців місцевих рад направили наші органи в Сімферопольську і Керченську міськради за часів Франчука з проханням звільнити їх від недоторканності?

Наш Президент дуже стурбований тим, що спроба в парламенті «кандидатів у президенти заробити собі очки» обернеться втратою цих очок «перед простими людьми, які прийдуть 31 жовтня голосувати». Леонід Данилович, вочевидь, не враховує той факт, що так само, як і він, його опонент — спікер, який ініціює питання про відновлення недоторканності, робить ставку не на «простих людей, які прийдуть голосувати», а на тих, хто «організовує» голосування. Бо країна така — «неважливо, як голосують, важливо, як рахують». І тут вже найшла коса на камінь. Або на болт з гвинтом.