«Дуже страшно. Моя стара мама каже, що це гірше, ніж II світова», — сказала кореспонденту «Дня» жителька Белграда Славиця Ц. на запитання, як почуваються серби під час акції НАТО, спрямованої, за словами держсекретаря США Мадлен Олбрайт, «не проти сербського народу, а лише проти режиму Мілошевича». «Ми зараз спимо не більше 15 хвилин на добу, — продовжувала белградська домогосподарка. — сьогодні (у понеділок. — О.П.) відбій нічної повітряної тривоги пролунав лише о 7-й ранку, а вже через три години розпочалася нова хвиля бомбардувань. Уночі літаки НАТО розбомбили медичні заклади. І попри все, югослави стоятимуть до кінця. Якщо треба померти, ми помремо. Учора ввечері під час бомбардувань у центрі Белграда на концерт зібралося 50 тисяч людей і найліпші наші артисти виступали з патріотичними піснями. А в Крагуєваці працівники місцевого автомобільного заводу утворили цілодобове живе кільце навколо свого підприємства. Беззбройні люди зі свічками в руках власними тілами прикривають свій завод від бомб». «Практично всі серби згуртувалися навколо свого уряду. Жодної паніки немає, і воля до опору дуже висока», — підтвердив «Дню» і прес-секретар посольства України Маркіян Лубківський. — Відбулася своєрідна внутрішня мобілізація, і люди беззастережно виконують усі вказівки влади».

Здається, що більша паніка, аніж у Югославії, панує в сусідній Македонії. Постійний автор нашої газети професор Олексій Плотников, який тільки вчора повернувся зі Скоп’є, де перебував на запрошення місцевого університету, розповів «Дневі», що країною весь час циркулюють найрізноманітніші чутки. Найнеприємнішою є та, що Югославія ось-ось розпочне війну проти Македонії, Болгарії та Албанії, позаяк керівництво всіх цих країн фактично підтримало позицію НАТО, а на території Македонії розміщено 12 тисяч вояків Альянсу, які мають скласти основу експедиційного корпусу в Косово, якщо Белград все ж згодиться на його введення. Македонці розхапали з магазинів сіль, цукор і консерви, ніде не знайти бензину. І хоча влада підтримує НАТО, симпатії більшості населення — на боці сербів. Ще в четвер антинатовські демонстранти розгромили посольство США в Скоп’є, закидавши його пляшками із горючою сумішшю та камінням.

Шанси на мир, на якесь зближення позицій Белграда й Брюсселя зараз, здається, може дати хіба що мирна ініціатива України. У суботу, переборюючи транспортні труднощі і небезпеки війни, українські міністри закордонних справ Борис Тарасюк та оборони Олександр Кузьмук прибули до Белграда. Вони мали зустрічі зі своїми югославськими колегами: Тарасюк — із Живодіном Йовановичем, а Кузьмук — з Павелом Булатовичем і півгодинну бесіду із президентом Югославії Слободаном Мілошевичем. «Суть українського плану не розголошувалася ані нашою делегацією, ані югославською стороною, — сказав «Дневі» Лубківський. — Мілошевич заявив, що він вивчатиме українські пропозиції і лише після цього дасть на них відповідь. Можна сказати, що це був візит першого зближення. Проте часу на тривалі переговори немає — бомби вибухають щодня». А наразі конкретним результатом візиту двох українських міністрів стало те, що югослави дозволили залишити свої територіальні води на Дунаї теплоходові «Дніпро», вантажному судну «Дніпровець» та ще чотирьом суднам Укррічфлоту, які разом з усіма іноземними кораблями були затримані в Югославії після початку бомбардувань — як своєрідні заручники.

У Белграді вважають, що коли хтось зможе дійсно виступити посередником між НАТО та Югославією, то це — саме українці. Принаймні місцеві оглядачі досить скептично оцінили миротворчі спроби російського блоку «Правое дело», делегація якого на чолі з екс-віце-прем’єром Єгором Гайдаром прибула вчора до Белграда. Ці політики мають репутацію прозахідних, а екс-міністра закордонних справ Росії Андрія Козирєва дехто в Белграді взагалі величає «могильником російсько-сербської солідарності». Тим часом місію Тарасюка не закінчено — вчора він вилетів до Варшави, а сьогодні планує поїздку в Бонн, Лондон, Париж. Не виключено, що саме Україна, офіційна позиція якої не є ані однозначно прозахідною, ані відверто проюгославською, зможе виступити в цій ситуації «чесним маклером» і вперше хоч якось підтвердити свої претензії на роль регіонального лідера.