Знову кудись вступили
![](/sites/default/files/main/openpublish_article/19990304/440-1.jpg)
Цікаво було спостерігати як перемогу проектові Петра Симоненка забезпечували далеко не ліві ортодокси: ПЗУ, СДПУ(о), «Батьківщина», «Незалежні» й «Регіони»... Зате Рух показав, що він Рух незважаючи ні на що і, якщо питання про МПА — це щось на зразок червоної ганчірки для бика, то оголошена корида відбудеться за будь-якої погоди. Тому традиційний рухівський напад на президію відрізнявся від попереднього тільки тим, що мікрофони з корінням виривали партійці з Руху, а не В. Чорновіл із «Руху-1». Сам В'ячеслав Максимович у бійку не ліз, однак саме його слова про те, що «Рух розкололи саме для того, щоб насильно запхнути нас у асамблею», стали могутнім стимулом для спільного походу Руху й «Руху-1» до столу президії. Особливо цікавим є те, що процес відбувався за більш ніж активної участі НДП, хоч спікер і спробував поставити народних демократів на місце, оголосивши, що розмовляв і з Президентом, і з прем'єр-міністром, які висловилися за приєднання України до МПА. Однак нагадування про це «благословення» не тільки не відіграло позитивної ролі, а й, цілком можливо, спровокувало деякі сумніви тих, хто ще не визначився. Цікаво, що під час бурхливої дискусії ні зелені, ні соціал-демократи не вимагали мікрофона, щоб висловити свою позицію, а от із громадівських рядів виразно долинула репліка: «Ви що, хочете на кістках Лазаренка зростити Ткаченка-президента?!»
А після того, як голосування за проект Симоненка набрало граничні 223 голоси, спікер вивів лідерів фракцій на додаткову нараду, щоб «уточнити, чому не спрацювали попередні домовленості». Адже, за словами Тараса Стецьківа, «Батьківщині», «Регіонам», ПЗУ й СДПУ(о) була віддана пряма команда забезпечити вступ до асамблеї». Щоправда, співголовуючий фракції ПЗУ Василь Хмельницький у відповідь на такі звинувачення заявив кореспондентові «Дня», що «на жаль, В. Пустовойтенко не давав нам ніяких установок, ми у фракції ухвалили рішення про вільне голосування». Запитувати соціал-демократів навіть не потрібно було. Цілком досить інформації Б. Бойка про те, що картки пана Суркіса й пана Зінченка, які поїхали на футбольний матч до європейського Мадрида, голосували за «зміну зовнішньополітичного вектора України в євроазіатському, а не в європейському напрямі».
Дуже багато впевнених у тому, що санкціоноване Л. Кучмою приєднання до МПА — це ще одна перемога в активі Олександра Ткаченка. Один із лідерів селян дав зрозуміти, що Леонід Данилович побоювався того, що, ухваливши постанову стосовно МПА, він зіграє на руку Ткаченку й насправді Кучма веде подвійну гру, однією рукою підтримуючи, а іншою — протестуючи. Тому, поспішивши оголосити про згоду Леоніда Даниловича на всю країну, спікер поставив Президента у вельми делікатне становище. «Важко уявити, як тепер Кучма розраховує збирати голоси на правому березі», — дивується Тарас Стецьків. «А найголовнiше — не тільки виборців зацікавити питанням: чому це Президент, котрий три роки був противником МПА, за сім місяців до виборів різко змінив свою позицію?» Така «багатовекторність» певно примусить комуністів припустити, що, ставши Президентом ще раз, Л. Кучма цілком зможе «взяти назад своє царське слово». Та й демократи також звернуть увагу — «раз Кучма такий флюгер, то чи варто забезпечувати йому підтримку?»
P.S. Фракція Народного руху (лідер Юрій Костенко) має намір направити до Конституційного суду подання про неконституційність прийнятого ВР рішення про вступ у МПА.