Як спiймати червоного пiвня голими руками

Написавши підзаголовок, я вiдразу ж засумнiвався в його правильностi, особливо у вживаннi майбутнього часу. Справдi — чому «незабаром»? Така пiдготовка потрiбна вже сьогоднi.

І причин тому багато.

В областi немає запасiв пiноутворювача, без якого неможливо гасити легкозаймистi речовини. Якщо (боронь Боже!) виникне пожежа на головному нафтобазовому господарствi чи раптом спалахне цистерна з бензином на залiзничнiй станцiї, єдина надiя — на пожежнi гарнiзони Хмельницького й Житомира. До першого — сто кiлометрiв, до другого — у пiвтора раза далi. (Про те, що нафтобази є у вiддалених районах, краще промовчати...)

Залишається єдиний безвiдмовний засiб пожежогасiння всiх часiв i народiв — вода. Щоправда, i нею можна користуватися тiльки тодi, коли вдасться до мiсця пожежi доїхати. Невдовзi й із цим з’являться проблеми: в областi з 230 пожежних машин у 67 вiдсоткiв минули всi амортизацiйнi терміни. В «докризову добу» таку технiку експлуатувати заборонялось, бо вона сама ставала небезпечною. А наша — їздить! Не будем, однак, брати грiх на душу i стверджувати, що автопарк не оновлюється. Торiк Головне управлiння пожежної охорони МВС видiлило для вiнничан одну автоцистерну. По однiй машинi видiлялось i в попереднi роки. Та вони — нiби крапля в морi.

Навiть якщо ми припустимо, що технiку вдалося полагодити й поставити на лiнiйку готовностi, виїхати вона не зможе. Потрiбне пальне, яке просто-напросто не видiляється. Його шукають самi спiвробiтники за рахунок спонсорiв — добрих людей, якi розумiють, що ця служба все ж таки потрiбна. У офiцерiв-пожежникiв кожний робочий день починається з головного болю: чим заправити машини. І вони перетворюються на прохачiв, оббиваючи пороги діючих пiдприємств. На профiлактичну роботу часу залишається обмаль.

Припустiмо, вирiшили й таку проблему: справна машина з повним баком i з цистерною води готова до виконання бойового завдання. Однак це ще не означає, що вона помчить на приборкання вогняної стихiї за першим же сигналом. Може не бути... самого сигналу! Через вiяльне вимкнення населених пунктiв вiд енергосистеми не працюють телефони. У деяких селах — усi до одного. Якщо трапиться пожежа на тваринницькiй фермi, вона згорить вщент: пожежникiв викликати буде неможливо. Хiба що гінця посилати за десять, п’ятнадцять чи двадцять кiлометрiв.

В обласному управлiннi пожежної охорони через заборгованiсть відключено бiльшiсть телефонiв. Працюють тiльки три номери: в начальника управлiння, на апаратi факсимiльного зв’язку та (зiтхнемо з полегкiстю) у службi 01.

Нависла загроза вiдключення вiд тепломережi (тiльки в обласному центрi за тепло заборгували 180 тисяч гривень). Та на вольовий крок не наважуються, бо тодi в цистернах позамерзає вода, а така пожежна охорона вже нiкому не буде потрiбною. Теплоцентраль продовжує давати тепло в борг. Що ж стосується районних пожежних частин, то там ще гiрше: запаси вугiлля вичерпалися, нове купити нема за що.

Закономiрно, що негаразди негативно вiдбились i на умовах важкої i справдi небезпечної працi. Особовий склад вимушено перевели з киснево-iзолюючих протигазiв, що дозволяють годину працювати в задимленому примiщеннi, на апарати стиснутого повiтря, скоротивши час перебування в непридатному для дихання середовищi до тридцяти хвилин. Причина проста: для киснево-iзолюючих протигазiв немає хiмпоглинача, який виробляється в Росiї. Придбати його можна тiльки за валюту.

Люди, якi щохвилини готовi пiднятись по бойовiй тривозi, п’ять рокiв не одержували нi спецодягу, нi теплого обмундирування. Заборгованiсть із виплати зарплатнi — шiсть мiсяцiв.

Не обминула пожежникiв i пандемiя кадрового скорочення. Торiк в областi вони недорахувалися 69 штатних одиниць. Але набагато прикрiше, що стоїть питання про додаткове скорочення ще 210 одиниць, якi вже рiк не фiнансуються. Ще 1993 року Кабмiн прийняв загалом прогресивну постанову про замiну професiйної пожежної охорони на воєнiзовану, але торiк на це коштiв не видiлив, давши вказiвку областi взяти 210 пожежникiв на своє утримання. Проте в обласному бюджетi необхiдних витрат не передбачили, тому люди «зависли в повiтрi». А як їх скоротити, коли це — сумарна чисельнiсть шiстнадцяти районних пожежних частин? Залишити без пожежної охорони пiвтора десятка районiв? Нереально...

Пiдсумовуючи скажемо, що замiсть розрахункової потреби областi 2 мiльйони 600 тисяч гривень на 1998-й було надано тiльки 1 мiльйон 100 тисяч. Якщо врахувати скачок iнфляцiї, то реальна сума вийде значно меншою. Але пожежнi частини можуть iснувати тiльки за рахунок бюджету, так званi платнi послуги у цiй сферi — вистава в театрi абсурду. (Уявiть собi платний виклик на пожежу!)

— Протягом останнiх п’яти рокiв ми покинутi напризволяще. Таке враження, що йде боротьба не з пожежами, а з пожежниками, — слова начальника обласного управлiння пожежної охорони полковника Володимира Бабкiна підтверджені цифрами й документами. Вiн показує менi цiлий стосик копiй рiшень, витриманих в iмперативному тонi, про пiдтримку пожежної служби в iнших областях. — У нас листування йшло тiльки в одному напрямку — на мою iнформацiю про те, що служба перебуває на гранi падiння, вiдповiдей не надходило.

Це й стало головною причиною того, що В. Бабкiн зважився на жест вiдчаю — сам подав рапорт на звiльнення. Не витримує серце бачити, як те, що будувалось його руками, розвалюється щодня.

Та, попри всi негаразди, люди продовжують працювати, причому так, що «парадному» бокові медалi можуть позаздрити не тiльки сусiди. За дванадцять мiсяцiв 1998 року в областi спалахнуло 1098 пожеж — на 3 вiдсотки менше, нiж за 1997-й. Вiдносний показник був 5,9 пожежi на 10 тисяч населення, тодi як у середньому в Українi вiн становив 8 пожеж.

Але медаль має i зворотний бiк. Зниження кiлькостi пожеж сталося за рахунок промислового сектора — заводи i фабрики переважно простюють. Якщо ж виокремити житловий сектор, то наслiдки обвалу бiльш нiж переконливi: у помешканнях громадян торiк спалахнуло на 5,5 вiдсотка пожеж бiльше, нiж позаторiк. На стiльки ж вiдсоткiв зросли завданi пожежами збитки. І така тенденцiя зберiгається як один із наслiдкiв занепалої профiлактики.