ГРА ЯК ЛIКИ ВIД БЕЗСОННЯ
Якщо ж говорити конкретно про збірну України, то з листопада вона не збиралася у своєму бойовому складі. І два серйозних товариських матчі з поляками і грузинами могли б послужити гарною можливістю для перевірки зіграності та боєздатності команди. Можливо, так і станеться в серпні у зустрічі з грузинськими футболістами, але позавчора українська команда мала досить блідий вигляд.
У першому таймі у нас вийшла лише пара гравців стартового складу — Олександр Шовковський, Юрій Калитвинцев. Решта — найближчий резерв. На жаль, резервісти ще раз підтвердили те, що розраховувати на два рівноцінних склади нам не доводиться. Пропущений гол став закономірним підсумком. Наша команда не запам'яталася чимось яскравим.
У другій половині матчу на поле вийшло відразу вісім нових гравців. Зрозуміло, динамівців. Але й їхня гра не надто вражала. Коли поляки провели результативну контратаку, стало зовсім сумно. 0:2 — на своєму полі, такого давно не було. Звичайно, товариський матч, зрозуміло, результат у ньому неважливий, але не до такої ж міри.
Мабуть, це відчули і наші футболісти. Кінцівка гри пройшла під їхню диктовку. І Андрій Шевченко блиснув таки відточеною майстерністю — його гол, забитий гострим ударом, трохи підсолодив пілюлю — 1:2. За влучним зауваженням відомого футбольного оглядача Віталія Галинського, ця гра стала ліками від безсоння.
Після гри наставник української збірної Володимир Веремєєв сказав, що сезон лише тільки почався, і гравці ще не показали того, на що здатні. До того ж у складі не було кількох легіонерів, зокрема, Юрія Максимова і Віктора Скрипника із бременського «Вердера». Шапкозакидальних настроїв, пов'язаних із тим, що поляки приїхали без своїх «легіонерів», підкреслив Веремєєв, і сліду не було. Бо, саме ті, хто рветься в збірну, грають із повною віддачею сил у товариських матчах.
Вкотре засмутило болільників телебачення. Якщо фінал Кубку України транслювався лише на невелику територію навколо Києва, то поєдинок національної збірної спостерігали тільки 8,5 тисяч глядачів на стадіоні.
До речі, вхід на гру був безкоштовний — досить було постояти в невеликій черзі за «дармовими» квитками, і все. Мабуть, ці квитки зробили на той випадок, коли глядачів прийде більше за 50 тисяч, але це був надмірний оптимізм.
Отже, менше, ніж за два місяці до ключового поєдинку з росіянами, в серцях українських любителів футболу посіяно, якщо не тривогу, то велике побоювання за результат цієї супергри. Україна, яка в черговому рейтингу ФІФА опустилася з 64-го на 66-е місце, після домашнього матчу, ймовірно, «пірне» ще глибше.
Проте, це не так важливо, більше турбує, коли ж збірна налагоджуватиме свою гру? Адже київське «Динамо» — це не зовсім національна збірна, хоча б тому, що в двох цих командах є «легіонери» — чужі — в «Динамо», в збірній — свої.
Єдине, що втішає — це те, що справи у росіян йдуть ще гірше. Їхній головний тренер Борис Ігнатьєв подав у відставку, а новопризначений Михайло Гершкович навряд чи (з об'єктивних і суб'єктивних причин) здатен за короткий термін створити боєздатний колектив.
Та й немає повної ясності, чи буде його затверджено на виконкомі Російського футбольного Союзу 23 липня. Його кандидатуру підтримує всесильний російський футбольний чиновник В'ячеслав Колосков. Однак, можливо, і його становище стало дещо хитким. Принаймні, Борис Єльцин, який давно не висловлювався з футбольних питань, заявив: «Необхідно терміново зміцнити керівництво російського футболу, знайти нового висококласного головного тренера, наново сформувати команду». Як завжди, російський президент мислить настільки глобально, настільки й рішуче. Ось лише, як здійснити це на практиці?
Проте, це нехай вирішують наші суперники, а «нам своє робить».
