Андрій Біба: «Ні Баджо, ні гри...»

Багато які фахівці перед матчем збірних Італії та Норвегії віддавали перевагу підопічним Чезаре Мальдіні. І норвежці дійсно програли. Але річ у іншому: ця зустріч особисто мене відверто розчарувала. Трикратні чемпіони світу з самого початку були вірні своїй тактиці гри на контратаках і дотримувалися цього плану в кожному з чотирьох матчів, зіграних у Франції, хоч їх суперниками не завжди були найсильніші команди. Мені здалося, що великі італійці боялися всіх — чилійців, камерунців, австрійців, а тепер і норвежців.

Але в трьох попередніх іграх команда Чезаре Мальдіні хоча й діяла від оборони, але проводила контратаки досить регулярно й забивала по 2—3 голи. На цей раз, успішно здійснивши контрвипад на самому початку першого тайму (гол забив Крістіан Вієрі, який з п’ятьма м’ячами став кращим снайпером на турнірі), більше ні про яку активну гру не подумувала. Про це свідчить і статистика. Так, зі звіту про матч з норвежцями випливає, що італійці володіли м’ячем у зоні атаки трохи більше 10 хвилин, тоді як їхні суперники приблизно на 5 хвилин більше. Цікаво, що навіть болгари в матчі, що закінчився їх розгромом з іспанцями — 1:6, й корейці, що пропустили п’ять м’ячів від голландців, атакували більше. Порівняння з командами, рівними їй за класом, італійська збірна не витримує зовсім.

Але Мальдіні, схоже, таким станом речей задоволений, принаймні, як бачили телеглядачі, після закінчення зустрічі він почав танцювати. Уболівальники ж, яким такий вияв радості більше пасує, полишали стадіон мовчки. Адже вони не лише не побачили красивої гри, але й свого улюбленця Роберто Баджо, чиє ім’я вони скандували з середини другого тайму. У якийсь момент вони пожвавилися було, бачачи, як Баджо прямує до лавки запасних, однак вони помилилися, тренери кликали не його, а захисника Песотто.