ЩОДЕННИК 20 червня
20 июня, 00:00
Мій малий–третьокласник раптом поцупив 160 гривень, відкладених
на одну клопітну справу. Оскільки гроші лежали окремо, пропажу помітили
не одразу. Він був і без того переляканий, і я обережно запитав, чи не
лишилося хоч що-небудь. Він гірко похитав головою — ні. Виявляється, протягом
двох днів малий використав ту суму цілком по-сучасному: озброївся й накупив
бананів. Два револьвери собі, по револьверу найближчим друзям, і все це
відразу зникло без сліду (револьвери обміняв на трансформери, банани поїли
разом). Він несподівано сказав з розпачем: «У вас з мамою був шанс забрати
в мене ті гроші!» Я зрозумів це так: він узяв гроші й якийсь час просто
тримав у себе, сподіваючись, що хтось прийде й забере, і позбавить його
таким чином од спокуси й гріха. Проте ми не здогадались. Я не розпитував,
чи правильний цей мій здогад. Не розпитував, боячись, що голос зірветься
й затремтить — так мені в ту мить було страшно за малого. Одне дякувати
Богові — що він зробив це вдома, а не серед чужих людей, і що страх та
каяття пережив теж удома.
Коли перші враження трохи вляглися, мене ошелешило інше — ота нерозумна
безкорисливість, з якою він розтринькав свої скарби на іграшкову зброю
та купу бананів. У цьому я раптом упізнав себе самого. Адже моя безкорисливість,
якою я змолоду так пишаюся, — це лиш замаскована безвідповідальність перед
самим собою, та й більш нічого. Взяти хоча б оті 160 гривень — це залишок
гонорару, заробленого мною, як завжди, безтолково. Недавно одна агенція
попросила надати їй якусь консультацію. Спершу все було нічого, та якось
хтось із них з’їздив до Бразилії. Мені дали його звіт і попросили обробити
— з тим, щоб потім подати до респектабельного журналу. А весь той звіт
— півтори сторінки з учнівського зошита написано од руки. А для журналу
треба сторінок десять машинопису. Кажу їм: дайте хоч поговорити з тим,
котрий до Бразилії їздив, бо я ж там ніколи не був. «А його нема, він тепер
у Брунеї!» Ну, сів я, написав усе сам. А тепер думаю: добре, що мій малий
про це нічого не знає.
Выпуск газеты №:
№115, (1998)
Delimiter 468x90 ad place
