ЩОДЕННИК
У нічній тиші двоє чоловіків під моїм балконом суворо п’ють горілку. Навіть не горілку — самогон!
— Мила моя, Окружна дорого! — По-єсенінськи каже один. — А от якби тебе не було?..
— Про що ти, Коль? — сонно питає співрозмовник.
— Я тобі не Колль! — несподівано люто аж підскакує господар. — Я тобі — не Гельмут! Я тобі — не Буш!
— Ну, не буш, і не буш, — миролюбно зауважує сусід, — я сам «буш». — І довго крекче після випитої склянки перваку.
Повертається сусід, який став дещо суворішим. Чути з балкона так, що вуха можна ганчіркою замотувати.
— Василю!
— Га?
— Ти знаєш, дванадцять років, як сюди приїхав, а ніяк не зрозумію...
— Коли, коли ти приїхав? — підозрілий Василь не залишає каменя на камені від занадто брехливого кума. — Цей будинок десь чотири роки тому збудували...
— Ну, не дванадцять... Чотири. Не в цьому річ... Ти розумієш, раніше я жив у іншому районі...
— Ну і жив би... — зауважує в’їдливий кум.
-... і приїхав сюди. Перші дні взагалі не міг заснути — машини: гудуть і гудуть! Даішники: світять і світять! Хіба тут виспишся?!
— І що?
— Ну, що... Рік промучився. А потім ці паскуди-командири... Трасу закрили... Я ж збожеволів!! Я не міг заснути!
— Чого раптом?
— Таж машин не було! Ти розумієш?! Я тишу не міг уже сприймати!! Не спалося мені, розумієш?!.
Я, щоб не розсміятися, йду в кімнату. Там — щільно зачиняю вікно (щоб
не заважали машини) й лягаю. Дванадцята година ночі. А машини все одно
ревуть...
Выпуск газеты №:
№102, (1998)Section
Панорама «Дня»