Лікування «на межі фолу»
Допінг, інкримінований напівзахисникові дніпропетровського «Дніпра» і збірної України Сергієві Нагорняку, продовжує хвилювати фахівців, любителів футболу, хоча минув місяць після першого стикового матчу за путівку на чемпіонат світу-98 Хорватія - Україна (Загреб, 29 жовтня).
Випадки вживання заборонених препаратів у матчах найвищого рангу мають досить довгу історію. 1974 року на світовій першості в Німеччині (тоді вперше було запроваджено процедуру допінг-контролю) захисника Ернста Жан-Жозефа після матчу Італія - Гаїті (3:1) було викрито у вживанні стимуляторів. Адже гаїтянець цілком виключив із гри славнозвісного бомбардира з «Лаціо» Джорджо Кіналью.
Стимулятор «із бородою»
Цікаво, що ім'я нападаючого Еммануеля Санона, який забив тоді єдиного м'яча італійцям, сплило через сім років у відбірній грі до чемпіонату світу 1982 року в Іспанії. Але вже в непривабливому світлі. «Допінговий синдром» завдав непоправної шкоди футболу в Гаїті, і ця країна тепер є однією з аутсайдерів свого регіону.
Особливо цікавий випадок, який відбувся на ЧМ-86 у Мексиці. Там було викрито у використанні допінгу напівзахисника «Барселони» і збірної Іспанії Рамона Кальдере. Лікарям і керівникам іспанської делегації якимось чином удалося довести директорату, що гравець приймав анаболіки від простуди! Кальдере не тільки не відлучили від футболу, але й дозволили йому продовжити участь у чемпіонаті. Лише 1990 року в Італії вдалося обійтися без допінгових розбирань. На чемпіонаті-94 у США «прогримів» Дієго Марадона. І ось в історію ігор (нехай кваліфікаційних) чемпіонату світу вписано нове ім'я, на жаль, нашого співвітчизника.
В очікуванні програми лікбезу
Щоб з'ясувати ситуацію, кореспондент «Дня» попрямував до заслуженого лікаря України, директора Київського міського лікарсько-фізкультурного диспансеру, Анатолія Пуцева:
- Закон України «Про фізичну культуру і спорт» чітко зазначає, що «під час занять спортом не допускається використання препаратів, заборонених законодавством України, національними спортивними федераціями, міжнародними спортивними організаціями або правилами змагань». Це 24-та стаття. Закон молодий, але це нічого не міняє. Треба створювати антидопінгову службу у країні. Місія її полягає в чіткому контролі всіх змагань, у взаємодії з федераціями, у визначенні правил. З одного боку - контроль, із другого боку - освіта.
- Чи існує в наших вузах, які належать Міністерству охорони здоров'я, Держспорткомітету, Міносвіти програма, яка знайомить майбутніх фахівців із певними допусками у фармакології. Якщо ні, то яка ж може бути відповідальність?
- Спортивну медицину вивчають в інституті фізкультури, але про те, що є певне табу для спортсменів, не йдеться. Адже заборонені речовини входять до складу лікувальних препаратів, які застосовуються в нашій практиці. У Медичному університеті щось подібне вводиться в навчальний план. Адже ми як юридична одиниця існуємо всього шість років, до багатьох питань ще не дійшли, оскільки не займалися ними в повному обсязі. На всіх щорічних конференціях федерацій було поставлено питання про те, що необхідно освітлювати це питання у профільних вузах. Суть програми, яка розробляється нами, полягає в тому, що ми повинні дійти до дільничних терапевтів і педіатрів; вони мають знати, що є препарати, які не можна застосовувати людям, які займаються спортом. Хоч існує чимало складностей, насамперед фінансових.
- Скажіть, Анатолію Івановичу, чи має значення спеціалізація спортсмена, коли той примає певний допінг?
- Звичайно, стимулятори є швидкісно-силові, силові, циклічні. Вони мають різні завдання. Одному спортсменові треба поліпшити швидкість, іншому - витривалість і т. ін. Звичайно ж, формуючи фарм-карту, враховується вид спорту. А порушує спортсмен частіше з подачі тренера, іноді лікаря. Неважливо, який вид препарату спортсмен приймав. Навіть лікувати ми маємо із жорстким урахуванням препаратів, де є заборонені класи.
Бійтеся гарних упаковок
- Чи справді велика ймовірність випадкового потрапляння заборонених класів в організм?
- Так, там, де йде жорстка конкуренція, часто вибивають противника нецивілізованими методами. Пригадаймо пригоди баскетболістів московського ЦСКА у Греції в минулому розіграші Євроліги. Спортсмен на змаганнях просто зобов'язаний не користуватися питною водою або їжею з рук сторонніх людей. У лікаря або масажиста є свій комплект води, команда зобов'язана харчуватися всім колективом, щоб виключити випадковість.
- Отже, ліцензованої допінг-лабораторії в Україні немає. А що ж є?
- Наш Центр спортивної медицини гарантує від будь-яких сюрпризів під час надання допомоги пацієнтам. Спортсмени ж не повинні купувати незареєстровані в Україні препарати і не через нас. А харчові добавки з-за кордону, можливо, і найліпші у світі, але в нас вони не зареєстровані, не мають допінг-паспорта. Пам'ятайте, що допінг-контроль не визначає лікарської форми, а лише дає форму забороненого препарату. Наприклад, у нафтизині є ефідрин, і в спазмалгоні також. На жаль, свого допінг-центру в нас немає. Відправляємо проби (після опечатання сургучем) у Москву або Кельн (Німеччина). Доки «у верхах» не прийшли до єдиної думки, як саме знайти кошти на створення національної антидопінгової служби, доводиться перевірятися «поштою».
Далі буде...
