Партія влади - це мінус. Рука-владика - це плюс?
Дві рамки-металошукача біля дверей приміщення, де відбувався з'їзд НДП, якось не пов'язувалися ані з «народним», ані з «демократичним», але цілком вкладалися в розуміння - засідає влада. Від неї б рішення почути щодо того, як жити далі. А вона створює фронт (демократичний у своєму розумінні), оголошує війну (лівим, але не «класичним») та розв'язує проблему, як всидіти «нагорі». Буцімто й не знаючи, що є «класичне» населення, яке не знає, як вижити, і тому загроза для нього вдягнута не у червоний колір, не у клітинку та не у цяточку. Загроза - у хронічно порожній кишені... Партія влади закликає «державників» до війни, голова держави - усіх до примирення. Театр абсурду, плюралізм у великій керівній голові, клінічний випадок перенапруження колективного розуму чи просто розгубленість?
"Врешті-решт, у Біблії, здається, сказано, що будь-яка влада від Бога", - так аргументував необхідність надання першого місця у партійних списках НДП прем'єр-міністрові В. Пустовойтенку лідер однієї з регіональних організацій цієї партії.
Вагоміші аргументи на користь пріоритету прем'єра на III з'їзді НДП висловлювалися вже на закритому для преси засіданні. Тому можна лише здогадуватися, на якій підставі В. Пустовойтенка визнано найпопулярнішим у народі лідером народних демократів. Принаймні версія внутрішньопартійних соціологічних досліджень, згідно з якою рейтинг партії за умови очолювання списку прем'єром може підскочити з 2% одразу до 10%, - може бути основана й на тому, що ставку треба робити на обіцянках виплатити електоратові пенсію і зарплату. НДП розплачується з народом за борги держави - це, погодьтеся, гарно. Особливо після того, як Президент Л. Кучма повідомив населенню з екранів телевізорів, що заборонив усім міністрам використовувати бюджетні кошти на виборчі завдання.
