Великодній ранок був майже без задимлення, дихалось легко.

Дорогою на Троєщину зустрів декількох бігунів та власників собак. Здалеку помічаю декількох людей з кошиками, що йдуть від Троїцького собору Російської православної церкви в Україні. Але коли підійшов ближче, то вуличне освячення кошиків вже закінчилось. Поліції на нацгвардійців навколо собору значно більше, ніж людей – всього три жінки ходять навколо церкви у пошуках священника. Одна з них голосно лається, звертається до мене та до поліції, каже, що її конституційні права порушують. Але не знайшовши підтримки, жінки йдуть. До них підходить ще одна жінка, питає:  «А кулічі тут можна посвятить?» Звісно, ніякі «кулічі» ніхто  не святить – церква вже зачинена. Підходить сімейна пара, теж незадоволені ситуацією, чоловік навіть обіцяє розбити мені камеру, якщо буду їх знімати. На цьому люди тут закінчилися. Їду далі.

Дорогою до центру проїжджаю під Подільско-Воскресенским мостом, який будують вже майже тридцять років. Декілька днів тому на ньому від вітра завалились будівельні ліси. На щастя ніхто не постраждав. На мосту замість звичних тут графіті хтось почепив напис  “помилуй нас, господи, исцели нас”. 

В центрі теж майже порожньо. За п’ять хвилин побачив дві машини швидкої, одна в’їжджала до Лаври, інша виїжджала. Вхід контролює поліція, нацгвардія та лікарі червоного хреста. У сусідньому Феодосіївському монастирі святять паски, на територію допуск обмежений, поліція контролює кількість людей. Зайшов у порожній Михайлівский собор. Тут неймовірно спокійно та тихо. Епідемія - це дуже погано, але порожнє місто інколи, особливо зранку, чудове.