Супермаестро

Віктор Михайлович не просто головний диригент, а один із лідерів українського оперного простору. Можна позаздрити колективу Київської опери (Київського академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва), що мають у своїх лавах такого супермаестро. Якщо перераховувати твори, які В. Плоскіна виконував у різних провідних колективах за кордоном і в Україні, а також нині представляє меломанам, то вийде довжелезний список: українська й світова класика, твори сучасних композиторів. 26 вересня запрошує на «Grand-Gala Віктора Плоскіни» і обіцяє публіці чимало приємних сюрпризів, а у жовтні маестро відзначить річницю, пов’язану з творчою долею Київської опери. Про виклики, які COVID-19 поставив, шляхи виходу з карантинних обмежень; новинки, які готують митці театру; чому нині Віктор Михайлович розпочинає і закінчує свій день з «білоруського питання»; про його громадську і творчу позицію — наша бесіда.

«КАРАНТИН ДАВ НАМ МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕОСМИСЛИТИ, ЗРОБИТИ ПЕВНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ»

— Для багатьох колективів карантин став серйозним викликом — фактично пів року не відбувалися концерти, вистави, були скасовані гастролі. Але ви з Симфонічним оркестром Київської опери не сиділи склавши руки. Вже відбулися дві масштабні події — гранд-концерт зірок опери на Софійській площі та великий концерт, який відкрив 39-й сезон театру, продемонструвавши, що музиканти і вокалісти у чудовій творчій формі. Хоча ваші колеги з Національної опери, побоюючись карантину, не наважилися грати повним складом оркестру у залі й відкрити свою завісу, акомпануючи співакам під рояль... Виступати музикантам у масках — велике навантаження. Судячи з того, що пандемія набирає обертів, масковий і дистанційний режим збережуться надовго... Який настрій у колективі? Як відбуваються репетиції  — наживо, чи онлайн?

— Пандемія виявила те, що одна справа, коли театр до карантину працював у звичному режимі, й зовсім інша ситуація нині — у складних умовах, коли всім митцям і керівникам колективів треба вміти виходити з обставин, які склалися. Ми зараз працюємо на кшталт військового стану. А тому керівникам треба бути креативними, мобільними та ініціативними, відчувати час і чітко розуміти, чим потрібно займатися. В обставинах, які склалися в Україні через COVID-19, я не бачу нічого суперважкого, а вважаю, що карантин дав нам усім можливість переосмислити, зробити певне перезавантаження. Разом із музикантами ми зробили багато роботи, на яку раніше, в умовах поточного театрального сезону, не вистачало часу. Ми займалися по групах з оркестрантами, а потім зводили все на загальних репетиціях. Я вважаю, що потрібно бажання працювати, а коли воно є, то все виходить добре. Маю надію, що витримаємо ті виклики, які сьогодні ставить перед нами пандемічна ситуація. Хоча кожен день дивлюся статистику, яку озвучує МОЗ, і бентежить, що кількість хворих на коронавірус щоденно зростає. Головне, аби не відбувалося непередбачуваних ускладнень. Ми всі ходимо під Богом, і, на жаль, захворіти на COVID-19 ніхто не застрахований... Кожен день молю Господа, аби у нас в колективі не було хворих. Бо влітку в театрі вже були випадки з хворими на цю напасть, а нині, в любий момент, все може повторитися... Я вважаю, що не треба сидіти, склавши руки, бо інакше ми втратимо свою високу кваліфікацію. Так, ми у минулому сезоні зробили багато цікавих речей, упевнений, що ще чимало зробимо і порадуємо слухачів. У театрі нині працює класна команда однодумців, яку очолює керманич колективу — Петро Качанов, головний режисер Віталій Пальчиков, головний хормейстер Анжела Масленнікова, головний балетмейстер Тетяна Боровик, а також ми маємо високопрофесійних вокалістів, танцівників, музикантів... Фактично вже готова новинка — прем’єра «Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно, яка буде виконуватись українською мовою. Головні партії підготували два склади солістів: Дар’я Миколенко та Юлія Засімова (Джульєтта), Анатолій Погребний і Дмитро Фощанка (Ромео ).

— Прем’єру, якою планували відкрити сезон, відтермінували саме через COVID-19, в афіші жовтня цієї вистави теж немає... Перенесли на листопад?

— Ми не можемо наражати людей на небезпеку, а тому вирішили показувати не лише цю оперу, а всі вистави у форматі концертного виконання, бо поки будуть карантинні обмеження, то повноцінні постановки ми не зможемо показувати. А тому пропонуємо публіці концертні зустрічі з класичним мистецтвом. Бо саме тактильні контакти вокалістів, танцівників і музикантів провокують на захворювання. Це відбувається майже у всіх театрах. Ми свідомо від цього відмежовуємося доти, поки ситуація не поліпшиться.

— 26 вересня ви запрошуєте на нову зустріч — «Grand-Gala Віктора Плоскіни». У концерті братимуть участь як солісти вашого театру, так і гості. Ця програма з успіхом була представлена у минулому сезоні. Зараз будуть зміни у виконанні творів?

— Буде багато змін у програмі. Концерт відбудеться за новою концепцією, і це буде не моє представлення як маестро, а глядачі почують талановиту молодь: сопрано — Інну Гусєву, Юлію Алексєєву і Катерину Левицьку, тенора Даниїла Клягіна, скрипаля Григорія Амбрацумяна, а поруч із ними виступатимуть відомі солісти — баси Андрій Гонюков і Сергій Ковнір, мецо-сопрано Анжеліна Швачка, тенор Валентин Дитюк та інші. Поєднання молодості й майстерності яскравих особистостей — це завжди дуже цікаво для публіки. «Родзинку» в програмі підготують й танцівники балету: Марина Берлізова, Христина Дейнега і Лада Романова. Сюрпризів на вечорі буде чимало, і тому всіх меломанів запрошую на Grand-Gala.

«Я ПО-НОВОМУ ДИВЛЮСЯ НА БІЛОРУСЬ, В ІНШОМУ РАКУРСІ ПОБАЧИВ ЛЮДЕЙ»

— Велика сторінка вашої творчості була пов’язана з Мінськом: із 2007 до травня 2019 р. працювали головним диригентом Національного академічного Великого театру опери та балету Республіки Білорусь. Зараз увесь світ прикутий до протестів маршів справедливості, які відбуваються щонеділі у Мінську. На вашу думку, Лукашенко піде на поступки, прислухається до голосів народу й опозиції? Чи вдаватиметься до жорсткого сценарію?

— Про Олександра Лукашенка я не хочу говорити, бо він себе вже дискредитував кривавими діями, чіпляючись за владу і президентське крісло, в якому сидить 26 років. А силові органи Білорусі продовжують застосовувати насильство проти демонстрантів та затримувати протестувальників. За даними опозиції, від початку демонстрацій вже було затримано понад 10 тис. осіб, а декілька людей загинули! Я вважаю, що «бацька Лукашенко» — це вже минуле Білорусі. Головне, що народ поборов свій страх і виходить на марші протесту по всій країні й не хоче миритися з фальсифікаціями президентських виборів. Я по-новому дивлюся на Білорусь, в іншому ракурсі побачив людей. Білоруси — велика європейська нація і їй під силу вирішити моральні завдання, які вони зараз піднімають. Справа не в Лукашенку і не в його режимі, який рано чи пізно завалиться. Вже пішов інший відлік часу. Білоруси вже пройшли екватор подій, я впевнений, що вони переможуть. Мене дивує, що ми, українці, не допомагаємо протестувальникам, які зараз у біді.

24 вересня Європейська Рада наголосила на тому, що вибори президента у Білорусі не мають демократичної легітимності. «Позиція Європейського Союзу чітка: громадяни Білорусі заслуговують на право бути представленими тими, кого вони вільно обирають, на нових всеохоплюючих, прозорих та надійних виборах».

У Білорусі на людей страшенно тиснуть — морально, фізично, б’ють, кидають в автозаки... А вони все одно виходять на протестні марші.

— Вікторе Михайловичу, ви спілкуєтеся з екс-колегами? Що вони говорять?

— Весь свій вільний час не полишаю мобільного телефону! Годинами розмовляю с колишніми колегами-мінчанами. Переживаю за них, відчуваю, що їм моя моральна підтримка дуже важлива. Так виходить, що починаю і закінчую день із «білоруського питання». До речі, всі театри там працюють (окрім Національного театру ім. Янки Купали, який цьогоріч мав би відзначити своє 100-річчя). Нагадаю, директора Купалівського театру Павла Латушка, який підтримав протестуючих на вулицях Мінська, закликав розслідувати жорстокість силовиків, а міністра внутрішніх справ піти у відставку, — звільнили. Після того, як на його місце був призначений представник Мінкульту, співробітники театру поставили ультиматум: повернути Латушка, інакше звільниться весь колектив. Їх влада не почула, і артисти написали заяви на звільнення, записали відео із закликом зупинити терор в країні, а на знак протесту, театр зупинив покази вистав... Позиція у цих митців рішуча. Весь творчий склад театру-перлини звільнився! Театр ім. Янки Купали є знаковим колективом (на кшталт нашої Першої сцени України — Національного театру ім. І. Франка). Цей театр можна назвати совістю нації!

Усі інші колективи активно працюють, і, нагадаю, у Білорусі ніяких карантинних дистанційних обмежень у театрах, концертних і філармонічних залах не було, бо влада заявила, що коронавірус вони подолали і хворих у них теж немає...

«КРИМ НЕ НАШ, БО МИ ЙОГО ПРОСТО ПРОҐАВИЛИ»

— Пригадаймо ще про один штрих із вашої творчої біографії: у сезоні 2004 — 2005 рр. ви були головним диригентом Кримської філармонії. На вашу думку, чому росіянам легко вдалося анексувати Крим, і чому Кримський півострів досі не український?

— Я всього рік працював у Кримській державній філармонії. А Крим не наш, бо ми його просто проґавили. Проґавили не тоді, коли з’явилися так звані путінські зелені чоловічки, а значно раніше, бо багато років ми не проводили проукраїнської позиції. Вважаю, що анексія Криму також відбулася через те, що не мали в і досі не маємо української влади, хай це й дивно звучить. Бо фактично мали проросійську, навіть кремлівську владу. Це майже завжди було і нині є. Київські можновладці завжди дивилися на сусідку — Росію, чекаючи вказівки ЦК КПРС, потім московітів... Під час президентства П. Порошенка вдивлялися за океан — на Вашингтон, а зараз знову влада задивляється на Москву... Так і живемо. Шкода, що не витравили з себе хуторянство...

ТВОРЧІ УНІВЕРСИТЕТИ

— Цікаво, а яким твором розпочалася ваша диригентська кар’єра?

— Як диригент, я дебютував з одноактною оперою — «Алеко» С. Рахманінова, як і багато студентів, які закінчують консерваторію. Я закінчив Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка у 1993 році. Після вистави «Алеко» отримав схвальний відгук від музичного патріарха, композитора-класика Миколи Філаретовича Колесси. Знаєте, оркестрова яма Львівської опери має надзвичайну енергетику, і по нині не можу забути той день... Мурахи по шкірі йдуть коли лише згадую про ту знакову подію, з якою все тільки починалось у моїй творчій долі.

— Ви працювали з різними прославленими колективами за кордоном і в Україні — філармонічними та оперними театрами, зокрема у Дніпрі, Сімферополі, Києві,  Харкові... А який колектив вважаєте №1 у нашій країні?

— Це Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка. Дякую долі, що мав щастя працювати з цим прославленим колективом, і вважаю, що саме в цьому провідному оркестрі я став диригентом. А ще знаковим був час співпраці з Національної оперою України. Самі ці два колективи стали моїми творчими університетами. З теплотою згадую й 12 років роботи у Мінську як головного диригента Великого театру опери та балету Республіки Білорусь. Саме на тій сцені народилися резонансні постановки, зокрема «Аїда», «Турандот», «Макбет», «Саломея», «Сільська честь», «Сива легенда», «Анастасія» та інші, які й досі прикрашають афішу цього флагманського оперного театру Білорусі. Саме ці симфонічні оркестри вважаю фундаментом моєї диригентської долі.

— Зараз Національний харківський театр опери і балету ім. М. Лисенка виступає під міжнародним брендом «Схід-Опера»...

— Там надзвичайно творчо-потужний колектив, який може виконувати серйозну мистецьку функцію, і я вірю, що це обов’язково відбудеться у найближчий час. «Схід-Опера» вже демонструє цікаві нові постановки, як оперні, так і балетні, і я впевнений, що розквіт театру ще попереду.

— Ви трошки вже розповіли про плани, а над чим зараз працюють оркестранти під вашою орудою — головного диригента Київської опери?

— 1 жовтня запросимо слухачів на симфонічний концерт під назвою «... до дня музики», який присвячений 250-річчю від дня народження Бетховена. Виконаємо П’яту симфонію класика, і цей концерт я хочу присвятити білоруському опору, бо перше слово, яке асоціюється з музикою Бетховена, — це свобода! А зараз люди у Білорусі борються за свою свободу. У програмі також лунатиме безсмертний твір Брамса «Подвійний концерт для віолончелі та скрипки». Цей твір композитор написав у 1887 р. для знаменитих музикантів того часу: скрипаля Йозефа Йоахіма і віолончеліста Роберта Хаусмана. Дивлячись у ноти, важко позбутися думки, ніби сольні партії скрипки та віолончелі — це дві... руки піаніста, настільки схожа фактура! Музика всього концерту наповнена гарними мелодіями — твір вражаючий, але рідко виконується. Разом із нашими оркестрантами виступатимуть солісти: Катерина Полянська (віолончель) і Богдана Півненко (скрипка).

— Останній рік— два Київська опера демонструє багато креативних мистецьких проєктів, практично всі новинки викликають резонанс у меломанів, музикознавців. Радує, що до театру приходить чимало молоді, а вистави цікаві глядачам різного віку. Наступаєте «на п’яти» колегам із Національної опери?

— Ми не змагаємося з Національною оперою, а працюємо разом, аби кількість шанувальників високого мистецтва зростала. У нас, на жаль, різні фінансові можливості, але мене радує, що робота Київської опери привертає увагу, що у нас виступають майстри й талановита молодь. Головне, що ми не стоїмо на місці, а весь час у творчому пошуку.

ДОВІДКА «Дня»

Віктор Михайлович Плоскіна — головний диригент Київської опери. Закінчив Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка (1993). У 1998 став лауреатом І премії Другого Національного конкурсу диригентів ім. С.Турчака (Київ). Працював у Національному заслуженому академічному симфонічному оркестрі України, співпрацює з усіма провідними українськими симфонічними оркестрами! У 2000 — 2002 рр. очолював Національний оперний театр Сербії (м. Нові Сад). У сезоні 2002 — 2003 — головний диригент та художній керівник симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії, у сезоні 2004 — 2005 — головний диригент Кримської державної філармонії. З 2007 до травня 2019-го — головний диригент Національного академічного Великого театру опери та балету Республіки Білорусь.

На білоруській сцені здійснив постановки вистав: опер — «Сільська честь» П.Масканьї, «Борис Годунов» М.Мусоргського (концертне виконання), «Трубадур», «Набукко», «Макбет» Дж.Верді, «Тоска», «Богема», «Турандот» Дж.Пуччіні, «Паяци» Р.Леонкавалло, «Дон Паскуале» Г.Доніцетті, «Снігуронька» М.Римського-Корсакова, «Саломея» Р.Штрауса, «Сива легенда» Д.Смольського; балетів — «Сильфіда» Х.Левенсхольда, «Лускунчик» П.Чайковського, «Тамар» на музику М.Балакірева, «Шехеразада» на музику М.Римського-Корсакова, «Жар-птиця» та «Петрушка» І.Стравінського, «Шість танців» на музику В.А.Моцарта. Вперше у Білорусі представив у концертних версіях оперу «Макбет» Дж.Верді та оперу-ораторію «Цар Едіп» І.Стравінського. З симфонічним оркестром театру Білоруського театру інтерпретував: «Фантастичну симфонію» Г.Берліоза, симфонію №2 Й.Брамса, симфонію №3 Г.Малера, симфонію №5 і симфонічну поему «Манфред» П.Чайковського, симфонії №2, №3 та кантату «Весна» С.Рахманінова. Диригував операми — «Чарівна флейта» В.А.Моцарта, «Аїда», «Травіата» Дж.Верді, «Кармен» Ж.Бізе, «Мадам Батерфляй» Дж.Пуччіні, «Пікова дама», «Євгеній Онєгін» та «Іоланта» П.Чайковського, «Царева наречена» М.Римського-Корсакова, «Князь Ігор» О.Бородіна, «Хованщина» М.Мусоргського, «Летючий голландець» Р.Вагнера, — рядом балетів, творами кантатно-ораторіального жанру, зокрема «Реквієм» Дж.Верді. Гастролював із театром у Німеччині (Моншау, в програмі «Трубадур», «Лебедине озеро», концерт симфонічної музики), Іспанії (Ла Пальма, у програмі «Реквієм» В.А.Моцарта, концерт симфонічної музики), Нідерландах та Бельгії (Роттердам, Ейндховен, Бреда, Гаага, Гент, у програмі «Трубадур»). Лауреат Національної театральної премії Республіки Білорусь за постановку опери «Набукко» Дж.Верді. У 2019 р. за постановку опери «Богема» Дж. Пуччіні отримав театральну премію «Кришталева Павлінка» (найкраща оперна постановка року в Білорусі). Від 2014 р. паралельно з роботою в Білорусі став музичним керівником та головним диригентом (на конкурсній основі) у Харківському національному академічному театрі опери та балету ім. М.В. Лисенка, де поставив кантату «Карміна Бурана» К.Орффа, балет «Болеро» М.Равеля, оперу «Кармен» Ж.Бізе. 23 серпня 2014 р. вперше здійснив open-air постановку вистави «Тарас Бульба» М.Лисенка, що мала великий суспільно-політичний резонанс. Диригував виставами у Національній опері «Естонія» («Богема» Дж.Пуччіні), Софійській Національній опері («Аїда» Дж.Верді); виступав з оркестрами Новосибірської філармонії, Одеської філармонії, Азербайджанської філармонії ім. М.Магомаєва. Виступав із концертами у Відні (костел Св. Петра), диригував рядом вистав у «Астана Опера» (Казахстан), Грузинській національній опері ім. З.Паліашвілі та Державному академічному Великому театрі Узбекистану ім. А.Навої. Здійснив постановки в Італії: опери «Дон Паскуале» Г.Доніцетті в театрі м. Ровіго, балету «Жізель» А.Адана в театрі м. Барі. Поставив оперу «Євгеній Онєгін» П.Чайковського у м. Хайфа (Ізраїль).

З травня 2019 р. — головний запрошений диригент Великого театру Білорусі. Від жовтня 2019 р. — головний диригент Київської опери (Київського академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва). На цій сцені дебютував концертними програмами «Молитва Катерини» та «Grand-Gala Віктора Плоскіни», у 2020 р. став диригентом-постановником концерту «Нові мелодії Різдвяної ночі», опери Cavalleria rusticana («Сільська честь») П.Масканьї (концертна версія) та балету «Лускунчик» П.Чайковського. Диригував балетами «Ромео і Джульєтта» С.Прокоф’єва та «Шехеразада» на музику М.Римського-Корсакова.

У вересні 2019-го диригував оперою «Макбет» Дж.Верді на Міжнародному музичному фестивалі у м. Пафос (Кіпр).