«КИЇВ ТАКИЙ СЛІПУЧО КРАСИВИЙ...»

Сучасник Булгакова, американський письменник Торнтон Уайлдер сказав: «Жорстокість, біль і сум’яття панують у світі, але людям дано подолати безнадію, створюючи чудові речі, гідні первісної краси цього світу». Про це — нова виставка. Про неможливість вибору епохи свого життя і можливість залишитися людиною за нелюдських часів.

У родині Булгакових було семеро дітей, а ще виховувалося двоє кузенів і кузина. Десять доль — десять історій, які розпочинаються в першій залі — «за часів легендарних». Тут карта Києва — «немає красивішого міста на світі...», на роялі ноти — «Аїда» і пісні Шуберта, у поштовій скриньці різдвяні та великодні листівки. І всюди — обличчя улюблених людей. Атмосфера домашнього затишку, де «піч гріла і плекала» «безжурне юне покоління. Тоді в серцях у цього покоління народилася впевненість, що все життя пройде в білих барвах, тихо, спокійно, зорі, захід сонця...». Проте... У центрі — скляний куб, він заважає і насторожує. Усередині куба найрізноманітніші предмети — так люди в поспіху збирають речі, не знаючи, що знадобиться в дорозі, тому що «раптово і грізно настала історія». Звучить мотив покинутого будинку: «Ніколи не зривайте абажур із лампи!» Зірваний абажур — руйнування норми, на зміну якій приходить хаос і руїна.

Про «темні часи» розкажуть три експонати другої зали— лист Міхаїла сестрі Надії 31 січня 1917 року: «Усе своїми очима бачив і зрозумів остаточно, що сталося...»; лист мами — Варвари Михайлівни — Надії 13 січня 1918 року: «Я все ж таки мрію про можливість зібратися нам усім на літо до Бучі, якщо лишень вона залишиться в нас, і якщо ми до літа не помремо всі голодною смертю». Й історична довідка сестри Надії про київські події 1917—1920 рр., де по датах розписано всі зміни влади. «За ліком киян, вони мали 18 переворотів. Я точно можу повідомити, що їх було 14, до того ж 10 із них я особисто пережив» (М. Булгаков «Київ-місто»).

У письмовому столі — матеріали, присвячені Міхаїлу Булгакову, який упродовж усього подальшому життя приїжджав до Києва, але вже жодного разу до цього будинку не увійшов. Приходив на Андріївський узвіз і стояв на протилежному боці, а увійти так і не зміг. І 1936 року написав товаришеві Сергію Єрмолинському: «Київ такий сліпучо красивий, що в мене народилося бажання залишити Москву, переселитися, аби дожити віку над Дніпром».

«ПОКЛИЧ, КОЛИ ТОГО ЗАХОЧЕШ»

Світлини, листи, документи, вірші складаються в оповіді про братів і сестер письменника, для яких будинок № 13 на все життя залишиться втраченим раєм. Усі вони здобули освіту в найкращих навчальних закладах міста: брати — у Першій київській гімназії, рідні сестри — Віра, Надія, Варвара, Олена — у гімназії Святої Катерини при Євангельсько-Лютеранській церкві. Віра в Києві співала у капелі Олександра Кошиця, закінчила Фребелівський педагогічний інститут, Варвара навчалася у Київській консерваторії, Олена — в Київському інституті народної освіти ім. Драгоманова за фахом викладач літературно-лінгвістичних дисциплін, знала шість іноземних мов. Сестри, пройшовши шлях поневірянь і знегод, переїжджають до Москви. 1931 року чоловіків Варвари і Надії репресували у справі «Весна», і пізніше родина Варвари жила в Новосибірську, куди вислали її чоловіка — Леоніда Карума. Надія, закінчивши в Москві Вищі жіночі курси, викладала, завідувала школою і стала хранителем родинного архіву й першим біографом Міхаїла Булгакова.

МИКОЛА БУЛГАКОВ, РІДНИЙ БРАТ МІХАЇЛА БУЛГАКОВА, СТУДЕНТ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ УНІВЕРСИТЕТУ У ЗАГРЕБІ (ХОРВАТІЯ). 1928 Р.

«Польська кузина» Іларія приїхала до Києва з Холма навчатися на Вищих жіночих курсах, на початку Першої світової війни служила сестрою милосердя у київському шпиталі, близько 10 років прожила в Москві. А коли наприкінці 1920-х рр. вдалося виїхати до Холма, викладала там музику і російську мову, вела театральний гурток, публікувала статті в журналі «Церковний вісник». І в 1930 р. написала статтю «Холмська чудотворна ікона Божої Матері», видану у Варшаві окремою брошурою — її представлено на виставці (про Холмську чудотворну ікону див. публікацію «Люди й образ господній», Дмитро Степовик, «День» № 130-131, 28.07.2017, №135-136, 3.08.2017). Примітно, що статтю Іларія писала, коли ікона вважалася загубленою назавжди. А 1944 року під час бомбардування потяга, який вивозив церковні скарби, Іларія, ризикуючи життям, врятувала цю ікону — винесла з вогню, прийшла з нею до Любліна і передала священикові. Сьогодні Холмська ікона Божої матері, пам’ятник Візантійського мистецтва ХІ—ХІІ ст., — головний експонат Волинського музею ікон у Луцьку.

Рідні сестри були поряд зі старшим братом до кінця його земного життя. І ось лист Віри від 9 лютого 1940 року: «Рідний і дорогий мій любий братику! Усі ми дуже любимо тебе і гостро сприймаємо твою тяжку хворобу. Кожна з нас готова подарувати тобі якнайменшу радість, полегшити тобі й допомогти тобі й твоїй родині. Поклич, коли того захочеш». А кузина Іларія, останніми роками життя послушниця Марфо-Маріїнської обителі в Польщі, на згадку про Міхаїла Булгакова 1977 року встановила на Святій Горі Грабарка хрест із написом «Боже, пробач мені».

Випробування на «біг» повною мірою пройшли брати Булгакови. Рідні — Микола та Іван — залишили Київ назавжди 1919 року з Добровольчою армією і опинилися в Парижі, а кузенів доля закинула за океан. Кузен Костянтин, один із найближчих друзів юності Булгакова і герой його відомих карикатур Tempora mutantur, на початку 1920-х рр., перебуваючи на службі в Києві перекладачем в АРА (American Relief Administration), був головною опорою і годувальником родини Булгакових. 1924-го таємно перетнув кордон і через Польщу виїхав до Мексики, а потім до США, де займався бізнесом. Кузен Микола зробив успішну музичну кар’єру в Голлівуді — кінопродюсер, диригент, композитор, лауреат премії імені Гершвіна 1947 року.

ПЕРШІЙ ПУБЛІКАЦІЇ БУЛГАКОВА «МАЙБУТНІ ПЕРСПЕКТИВИ» — 100 РОКІВ

Директор музею Людмила Губіанурі відповіла на запитання «Дня»:

— Як виникла ідея створення такої незвичайної виставки?

— 21 листопада, в день архістратига Михайла, небесного заступника Києва, в будинку на Андріївському узвозі, 13 святкували іменини Міхаїла Булгакова, а зі щоденника дружини Олени Сергіївни відомо, що і в Москві це був святковий день. Цікаво, що в родині Булгакових було заведено дарувати подарунки, які виходять за межі побутового життя: книжки, ноти, квитки до театру. І в нашому музеї склалася традиція — в день народження Булгакова і на його іменини або випускати нове видання, або відкривати виставку. Цьогоріч для виставки особливий привід: рівно 100 років тому, восени 1919 року, Булгаков залишає Київ і цей будинок. Його мобілізували і відправили на Кавказ у лавах Добровольчої армії. Кавказ — не просто міст, який сполучає два головні міста його життя: Київ і Москву. Це місце, куди він приїжджає лікарем, а від’їжджає письменником. Недовго служить лікарем, але незабаром робить свій головний вибір — починає працювати в театрі, пише п’єси, сам виступає на сцені. І перша публікація — це теж Кавказ: 100 років тому, в листопаді 1919 року, в газеті «Грозный» було надруковано його есей «Майбутні перспективи», підписаний «М.Б.».

КУЗЕН МИКОЛА БУЛГАКОВ У ГРУПІ УЧНІВ АНГЛІЙСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ В ТОКІО (ВЕРХНІЙ РЯД, ДРУГИЙ ПРАВОРУЧ). ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ

Сьогодні Україна відзначає 100-річчя створення української державності. Тому з’явилася можливість розповісти про найважливіший період історії країни на прикладі однієї київської родини — професора Київської духовної академії Опанаса Івановича Булгакова. За 30-річну діяльність нашого музею ми постійно стикаємося з інтересом відвідувачів не лише до особистості письменника, а й до його братів та сестер. Окрім сімох дітей в будинку виховувалися двоє племінників і племінниця, які також залишають Київ, і їхні подальші долі не менш цікаві, ніж доля самого Булгакова.

Виставка побудована на оригіналах, ми показуємо найважливіші, найунікальніші матеріали. А назвали її «Біг» тому, що герої виставки не вирушають у подорож — для багатьох із них це справді стало продовженням доль величезної кількості людей, які вимушені були рятуватися від більшовиків. І один із таких яскравих зорових образів бігу — фрагмент картини Казимира Малевича «Скаче червона кіннота».

Виставка відбулася за підтримки друзів музею — UKRSIBBANK BNP Paribas Group та Добродійного фонду Владислава Трубіцина «Культурні новації».

— Що допомагає музейникам у роботі над виставкою?

— Нещодавно в інтернеті я побачила спогади Маргарити Броницької з Америки, нам вдалося з нею зв’язатися, і вона надіслала чудову розповідь із родинного архіву. Її мати мала подругу — Олену Валентинівну Шаповалову, яка казала, що п’єса «Біг» — сюжет її життя, оскільки вона була в такій самій ситуації, як і героїня п’єси. Після революції вона з дітьми опинилася на Кавказі. Чоловік її покинув, вона залишилася одна-однісінька. І врятував її Міхаїл Булгаков — саме він у ті страшні роки простягнув їй руку допомоги. Потім тривалий час Олена Валентинівна нічого про нього не знала, але у своєму непростому радянському житті якщо і згадувала про когось із теплом, то лише про Міхаїла Булгакова. З часом зрозуміла, хто він, познайомилася з Оленою Сергіївною, почала читати його книжки і, прочитавши п’єсу «Біг», усвідомила, що це теж її історія. Ми вдячні Маргариті Броницькій за її спогади, які ще ближче висвітлюють тему бігу: так робота над виставкою дає змогу продовжити наукові дослідження.

ЧИНИТИ РОЗУМНО — ОСОБЛИВИЙ ДАР

— Що допомогло дітям Булгаковим не зламатися, вистояти, гідно прожити життя?

— Важливе запитання. Долі братів і сестер Булгакових важкі й непрості. Сестри залишилися в радянській Росії і, з огляду на їхню біографію, не були запитані через свої таланти й людські риси. Їхніх чоловіків репресували, сестрам довелося тяжко працювати, аби врятувати і прогодувати свої родини. Брати опинилися в еміграції, а сам Міхаїл Булгаков, перебуваючи на Кавказі, прокручує сюжет власної еміграції, який, можливо, довів би до кінця, якби не тяжка хвороба.

І хоча долі дітей склалися по-різному, всі вони підтверджують те, про що сказала мати Булгакових — Варвара Михайлівна. Вона сама про себе писала, що має особливий дар — вмінням концентруватися і в найтяжчі й найнебезпечніші хвилини життя чинити розумно. Усі діти успадкували цей дар від мами і змогли вижити — завдяки домашньому вихованню і маминій теорії працетерапії. Вони мали величезну кількість вмінь виживати. Адже мама не знала, що відбудеться революція і громадянська війна, але своїм вихованням їх підготувала. Вони знали мови, вміли давати уроки музики, шити, вишивати, друкувати. Так, брат Микола, опинившись в еміграції в Загребі, очолив студентське братство, зумів організувати побут студентів університету, створив їдальню і пральню, фактично організував студентську профспілку. А ще ініціював створення театру та оркестру, яким сам диригував. Через рік після його смерті архієпископ Іоан Сан-Франциський написав статтю «До річниці кончини великої людини», в якій назвав Миколу Булгакова «блискуче-талановитою, з будь-якого погляду видатною людиною, що не знала компромісів із совістю, присвятила всього себе творенню».

ГЕРОЇ ВИСТАВКИ НЕ ВИРУШАЮТЬ У ПОДОРОЖ — ДЛЯ БАГАТЬОХ ІЗ НИХ ЦЕ СПРАВДІ СТАЛО ПРОДОВЖЕННЯМ ДОЛЬ ВЕЛИЧЕЗНОЇ КІЛЬКОСТІ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВИМУШЕНІ БУЛИ РЯТУВАТИСЯ ВІД БІЛЬШОВИКІВ

Якщо Микола став професором Пастерівського інституту, всесвітньо відомим ученим-мікробіологом, який реалізувався завдяки своїм талантам, то молодший брат Іван не зміг зреалізуватися. У певний період своєї паризької біографії дійшов до стану жебрацтва, безпритульності, але наприкінці життя зумів впоратися зі своїми проблемами — знайшов притулок у монастирі, допомагав людям і співав у церковному хорі.

— Відвідувачі музею часто-густо після екскурсії кажуть: «Хочу перечитати «Білу гвардію». А виставка «Біг» яке має надзавдання?

— Сьогодні тема втрати свого дому, коли людям треба починати життя спочатку, є актуальною в Україні. Доля родини Булгакових засвідчує, що історія циклічна і події 100-річної давнини повторюються. Для мене важливо, що ми відзначаємо століття подій, які відбувалися в Києві, й наша виставка подає одну зі сторінок цієї історії — літопис київської родини, яка пережила все на власному досвіді. Ми ділимося цим досвідом, і, можливо, комусь він допоможе пережити і свою власну історію.

Не випадково третя частина виставки за склом — це простір музейної бібліотеки: сни, мрії, роздуми, літературні мандри, що втілилися в книжках, які є реальними, їх можна читати. Так відбувається постійне повернення Булгакова і всіх героїв виставки до Києва, до будиноку, де вони зростали і завдяки його цінностям знайшли сили для нового життя після «бігу».