У Києві вшанували 15-ту річницю з дня вбивства Георгія Гонгадзе
«Озбройтеся правдою!» - під таким закликом проходив сьогодні, 16 вересня, день пам’яті Георгія Гонгадзе. І не просто день пам’яті, а 15 річниця з дня викрадення і вбивства журналіста. За 15 років «справа Гонгадзе» так і не була розслідувана до кінця. Більше того, озвучуючи версію слідчих, деякі журналісти говорять, в тому числі і на сьогоднішньому зібранні, про те, що доказова база зникає, і не має певності, що замовники будуть оголошені взагалі. То якою ж правдою треба озброїтися?..
Присутні тримають плакати із цим гаслом і, певно, не ставлять собі цього запитання. А присутніх сьогодні на акції було чимало, в рази більше, ніж минулого року – все таки річниця. Хоча знову ж таки – нікого із тих, хто знявся для ролику «Прийди на акцію пам’яті Георгія Гонгадзе». Та от чим більше спливає часу, тим менше на акції пам’яті Георгія Гонгадзе говорять про самого Гонгадзе. Сьогодні, наприклад, під Національною спілкою журналістів України, де уже традиційно розпочиналася акція і звідки мітингувальники ходою йшли на Майдан Незалежності, говорили про 224 факти порушення прав журналістів з початку 2015 року, про становище журналістів у зоні АТО – і це теж безумовно важливо. Але у всьому цьому еклектичному хаосі порушень втрачається головне – контекст «справи Гонгадзе», який нібито і зібрав усіх присутніх. Ще рівно два роки тому, 2013-го, протестувальники вигукували «Кучму геть!» і «Деркача на нари!», йдучи після Майдану Незалежності до Банкової, сьогодні ж усі толерантно мовчали. Напевно, найбільш критичним був журналіст телеканалу «Інтер» Роман Бочкала, який у своїй короткій промові заявив: «Якщо і понесе хтось із замовників покарання, то тільки посмертно… Нинішня влада, як і попередня «тест Гонгадзе» не склала».
Дехто із журналістів озвучував і більш оптимістичні версії, принесені із засідання робочої групи між силовими структурами і медійними організаціями, яке сьогодні відбулося у Адміністрації президента. Так наприклад, за словами редактора сайту «Доступ до правди» Лесі Ганжі, слідчий у справі Гонгадзе заявив, що «йому би хотілося, аби імена організаторів вбивства були названі до кінця року». Зрозуміло, коли таке формулювання вживають журналісти, але коли так відповідають представники виконавчої чи судової влади, це викликає як мінімум подив… Іще багато говорилося під НСЖУ навколо свободи слова і побіжно – трохи про саму «справу Гонгадзе». Але складалося враження, що уже самі присутні не розуміють, для чого потрібне це проговорювання. Трохи осторонь стояв Володимир Чемерис – український громадський і політичний діяч, співкоординатор акції «Україна без Кучми». Його ніхто не запросив до слова, бо він власне і не був включений у «програму виступів». І лише коли хода пішла від НСЖУ до Майдану, хтось запримітив старшого активіста і поспішив виправити цю помилку уже на площі.
Я не сподіваюся, що замовники цього вбивства будуть найближчим часом названі, не дивлячись на те, що зараз іде апеляційний суд у справі Пукача, - коментує «Дню» Володимир Чемерис. – Георгій був одним із небагатьох опозиційних журналістів, які на той час були в Україні, тому що практично все було монополізовано режимом Кучми, включно зі ЗМІ. Коли ми вийшли на Майдан після вбивства Гонгадзе, нас було 50 людей і ми навіть не сподівалися, що через кілька днів там буде 20 тисяч, потім 40 тисяч, а потім доходитиме до сотні тисяч. Смерть Георгія була приводом, а причиною – соціальні мотиви. Тоді вперше була артикульована вимога не просто зміни президента, а зміни системи. Тому що насправді вбила Георгія і переслідувала журналістів система. Це був перший майдан, після того було кілька майданів, але жоден з них систему не змінив. Так само переслідують журналістів. На жаль, журналістська спільнота не здатна підняти свій голос на захист свободи слова в Україні. І тому сьогоднішня дата для мене не у історії – вона і досі актуальна.
Для когось же ця дата стала частиною програми. Уже традиційно запалювали свічки, з яких було викладено слово «ГІЯ», зачитували список загиблих журналістів, вшановували хвилиною мовчання. Але навіть у самій акції провисали паузи. Так наприклад, чомусь пів години мали чекати присутні, щоб почути цей список і помовчати, але до цього всі мовчали і так. Мовчали, коли йшли від НСЖУ до Майдану. Мовчали 15 років. Сенс дійства за цей час стерся, залишилися самі рухи, як певний ритуал…
На узбіччі Майдану стояв хлопець у камуфляжних штанах і тримав плакат «Чесні журналісти – як єдинороги». Журналістів там було немало, але чомусь ніхто не хотів поговорити з хлопцем, з’ясувати, чому ж такий плакат він тримає, хіба десь клацали поодинокі затвори фотокамер.
- Немає зараз чесних журналістів в Україні, хіба що регіональні, які з низів середовища приходять, - говорить «Дню» Євген Гут, активіст із плакатом. – Хто із журналістів, які тут створювали собі стартовий майданчик, щоб пройти у Верховну Раду, чесний? Вони прийшли у системі і продовжують у ній діяти. Навіть якщо і залишилися чесні журналісти, то хто їм дасть висловитися? Адже політику каналів визначають власники. Шкода, що журналісти говорять про справу Гонгадзе тільки на річниці. Думаю, справа вже давно розслідувана, але якщо ми не змінимо систему, то вона так і не спливе.
Напевно, це мав би бути найбільш промовистий сигнал для тих, хто зібрався. Не йшлося ні про російські серіали, ні про Нацраду, ні про «осадні» Інтер, 112 чи ICTV. Це був дуже простий і щирий плакат, справжній голос з народу. Направлений до тих, хто позиціонує себе як демократів, передову «четверту владу», борців проти корупції і за рух Чесно. А виявляється навіть там немає чесних журналістів?..
Десь у цей же час біля входу у метро Хрещатик брейк-дансери на уже давно облюбованому місці відкрили свій танцювальний майданчик. Люди обступили їх тісним колом у кілька рядів. Їх було десь стільки ж, скільки й тих, хто обступив палаюче слово «ГІЯ»…