Iлліч над картою України
Коли я дивлюся по телевізору кадри зустрічі президента Росії Володимира Путіна з черговим пострадянським політиком, що шукає його підтримки, я завжди згадую чудове полотно радянських часів — «Ілліч над картою України». На цьому полотні Ленін величний-величний, карта велика-велика, а Україна якась маленька: нікуди вона від нас не подінеться…
Ось Путін зустрівся в Кремлі з відомим латвійським політиком, лідером парламентської фракції блоку «За права людини в єдиній Латвії» Янісом Юркансом. Для російського чи українського телеглядача або читача, що взнав про цю зустріч, вона — не більш ніж черговий протокольний захід з участю російського президента. Для маленької Латвії це — подія зовсім іншого порядку. Коли російський президент за два тижні до парламентських виборів у цій країні зустрічається з лідером передвиборного об’єднання, відомого, до речі, участю в ньому не тільки Юрканса, а й останнього лідера комуністів Латвійської РСР Альфредса Рубікса, для латвійського суспільства це — пряма вказівка на те, кому симпатизує Росія, з ким вона хоче розмовляти і за кого радить проголосувати російськомовним громадянам Латвії. Тому що в політиці випадковостей не буває, і ясно, що Яніс Юрканс приїхав до Москви за два тижні до виборів не просто так і що отримати аудієнцію в Путіна — це зовсім не те ж саме, що сходити до Думи чи до Великого театру.
Подібний передвиборний прийом застосовується в Москві не перший рік. Власне, все почалося з російських виборів, коли популярний прем’єр-міністр зустрічався з лідерами «Єдності» і СПС, допомагаючи їм отримати прихильність виборця. І в цьому випадку непряма участь Путіна в передвиборній кампанії була цілком виправданою: принаймні вона стала однією з передумов контролю президентською адміністрацією над новою Думою. Але потім, схоже, в Кремлі вирішили, що популярність президента потрібно використати на всьому пострадянському просторі. Путін був активним учасником українських парламентських виборів — причому зустрічався він, нагадаю, не тільки з прибулим до Москви за запрошенням Олександра Волошина главою української президентської адміністрації та блоку «Єдина Україна» Володимиром Литвином, а й з гостем Геннадія Зюганова — лідером українських комуністів Петром Симоненком. І що ж? Обранці Росії, по-перше, аж ніяк не поспішають лобіювати російські інтереси, а по-друге, непримиренно ворогують між собою: одні будують наметові містечка, інші посилають до цих містечок ОМОН…
Тепер ось вибори в Латвії. В українському випадку йшлося хоча б про підтримку великих передвиборних об’єднань. Фракція Юрканса навряд чи може розраховувати на участь у новому латвійському уряді та на серйозний вплив на те, що відбувається на латвійській політичній сцені. Навіть зацікавлені в Росії латвійські політики та бізнесмени — як латиші, так і росіяни — підтримують інші політичні сили. Але зустріччю з Юркансом Путін зробив самому собі справжню ведмежу послугу, продемонструвавши, що Москва у своїх відносинах із сусідньою країною, яка вже завтра стане членом НАТО, а післязавтра — ЄС, хотіла б робити ставку саме на етнічний чинник…
Звичайно ж, російський президент ні до чого такого не прагнув. Він дивиться телевізор, читає моніторинги та знає, який він надзвичайно популярний, і як може одним тільки рукостисканням змінити настрій навіть закордонного електорату. Біда тільки в тому, що в інших країнах дивляться інші телеканали, читають інші газети та роблять інші висновки з російського політичного протоколу…
