«Новий» Нетаньягу «навчився бути політиком»
Після 100 днів перебування Бенджаміна Нетаньягу на посту прем’єр-міністра, в Ізраїлі можна почути прямо протилежні думки. Опозиція явно не задоволена його роботою. Так лідер опозиції Ціпі Лівні, котра очолює партію «Кадіма» вважає, що Нетаньягу немає чим звітувати. «Ми не можемо навіть критикувати його ініціативи, — наголосила Ціпі Лівні, — тому що він не ініціював жодної».
Втім, якщо менш прискіпливо придивлятися до прем’єрства Бенджаміна Нетаньягу, то не можна не помітити того факту, що через два з половиною місяця після приходу до влади він спромігся сказати два чарівні слова — «палестинська держава», котрі раніше в його озвученні просто були неможливі. Його виступ 14 червня в університеті Бар-Ілан, поблизу Тель-Авіва, в якому він підтримав демілітаризовану палестинську державу, зробили ідею «дві держави для двох народів» гіпотетично можливою. Виступ прем’єр-міністра Нетаньягу з викладенням його політики з мирного процесу пройшов майже після 11 тижнів інтенсивного міжнародного тиску, очолюваного США, який закликав Ізраїль публічно схвалити рішення про створення двох держав.
Ізраїльські засоби масової інформації, в основному з лівого центру, дуже критично поставилися до перших 100 днів Бенджаміна Нетаньягу. Вони звинувачували Нетаньягу в тому, що правий блок партій на чолі з його партією «Лікуд» призвів до нечуваної кризи у дружніх відносинах зі Сполученими Штатами, спочатку відмовившись схвалити рішення про створення двох держав, потім зробивши це під тиском, а не усвідомлено.
Можна сказати, що Бенджамін Нетаньягу є щасливчиком в ізраїльській політиці, адже він одержав другий шанс стати знову прем’єр-міністром, що є рідкістю для національних лідерів. При тому, що часто йому доводиться приймати жорсткі та непопулярні рішення, але варто пригадати, що ще під час свого прем’єрського терміну (1996—1999 роки), він наполягав у якості умови для подальшого прогресу, що палестинці нарешті повинні покласти край тероризму та однозначно змінити свою позицію щодо знищення Ізраїлю. Сьогодні ж його умови, котрі він виклав у вигляді двох держав, мають величезне значення. Новостворена Палестинська держава повинна бути демілітаризована, а безпека Ізраїлю законна вимога в обмін на території. І нарешті, палестинцям доведеться змиритися з існуванням Ізраїлю, як національної держави єврейського народу, а право на повернення не може бути пріоритетним після 60 років проживання поза межами територі, на які вони претендують.
Втім, Далія Іцік, голова парламентської фракції «Кадіми» в Кнесеті піддала жорсткій критиці 100 днів перебування Нетаньягу при владі, гостро критикуючи як його політику, так і діяльність у соціальній і економічній сфері. «Після того, як Ізраїль вийшов із Сектора Газа, заплативши за це дуже велику ціну, — наголосила вона, — ми несподівано опинилися в протистоянні з американцями. Замість того, щоб показати, що палестинці відкидають мир, ми стали тими, хто відмовляється прийняти участь у мирному процесі — і прем’єр-міністр не перешкодив цьому розвитку подій. Чому ми зробили палестинцям такий подарунок?»
Сам же Нетаньягу не поділяє подібної думки і вважає, що здобутками 100 днів роботи коаліції є досягнення широкого національного консенсусу та утвердження концепції співіснування двох держав. Перераховуючи інші досягнення він додав, що на півдні Ізраїлю тихо, бо задіяні сили стримування. «Я наказав, щоб Ізраїль реагував на кожну ракету».
Власне, якщо розглядати всі досягнення і прорахунки Беньяміна Нетаньягу, то вони виглядатимуть такими залежно від того, чи ми будемо користуватися принципом «напівповної» або «напівпорожньої» склянки. Якщо застосовувати принцип «напівповної» склянки, то дійсно — прем’єр-міністру вдалося створити уряд національної єдності (у чому дуже сумнівалися його опоненти), досягти справжнього партнерства зі своїм партнером по коаліції нинішнім міністром оборони Ехудом Бараком і разом створити досить дієвий політичний тандем. Нетаньягу вдалося без тертя, ударів і драм співпрацювати з міністрами коаліції. Він сам уникає конфронтації, різких висловлювань та інтерв’ю. Зосередивши свою основну увагу на роботі й досягненню консенсусу.
Також за прем’єрства Нетаньягу нижній і середній клас не отримає будь-яких нових скорочень, пенсії і допомоги будуть підвищені, а рівень безробіття не зростає так швидко порівняно зі світовим. Звичайно, можна записати суперечку з США до явних мінусів його прем’єрства, але якщо спробувати порівняти перші 100 днів Нетаньягу з подібним періодом прем’єрства Аріеля Шарона чи Ехуда Ольмерта, то факти таки свідчать на користь першого. Адже цілком ясно, що нині громадяни Ізраїлю можуть спати спокійніше, ніж у минулому, бо не існує шаленої інтифади в ізраїльських містах, не рвуться «кассами».
Завдяки спокою на палестинських територіях і вздовж ізраїльських кордонів у перші 100 днів у Нетаньягу з’явилася можливість присвятити себе своїй головній меті: зміцненню своєї політичної позиції. Та й з часу коли пішов у відставку перший очолюваний ним уряд, Беньямін Нетаньягу став іншим. На запитання, як він змінився з часу свого першого уряду він впевнено відповів: «Я навчився бути політиком». Але нова політична ситуація для Нетаньягу не була досягнута без втрат: вона потребує від нього грубо і цинічно відмовитися від ідеології та ідей, які він сповідував у минулому — як у дипломатичній, так і економічних сферах.
Адже «старий» Бенджамін Нетаньягу виступав проти створення палестинської держави і підтримував скорочення бюджету і зниження податків. «Новий» Нетаньягу, як і Аріель Шарон у свій час, бачить ідеологію на службі поточного дня і вправно адаптує свою політику до короткострокових політичних цілей. Тому він і вирішив підтримати концепцію «дві держави — для двох народів» та підвищення податків.
Хоча досягти миру з арабами — це не лише домовитися з палестинцями. Але виглядає, що у нинішнього ізраїльського уряду переговорний процес із сирійцями не стоїть на першому місці. Адміністрація президента Барака Обами також віддає однозначну перевагу вирішенню палестинської проблеми. Проте рано чи пізно буде піднято питання про переговори з Дамаском. І тоді уряд Нетаньягу повинен буде прийняти ряд принципових рішень: вести переговори за посередництва Туреччини або наполягати на прямих переговорах із Башаром Асадом — під егідою американців. Хоча так або інакше, Нетаньягу повинен розуміти: Сирія ніколи не погодиться на підписання якої-небудь мирної угоди без повного відступу Ізраїлю з Голанських висот.
Проте як би там було, але найважливішим фактором оцінки нового прем’єра є оцінка його діяльності самими ізраїльтянами. Так за опитуванням громадської думки, котре було проведено на замовлення The Dialogue Institute та впливової газети Ha’aretz після перших 100 днів із часу обрання Нетаньягу на пост прем’єр-міністра 49% ізраїльтян повністю задоволені підсумками його роботи. А робота очолюваного ним уряду отримала оцінку «задовільно». Респонденти поставили уряду 5,6 балів за десятибальною шкалою. При цьому вони вважають, що Біньямін Нетаньягу справляється значно краще з обов’язками, ніж би це зробила Ціпі Лівні. Варто нагадати, що на сьогодні розрив між лідерами «Лікуда» і «Кадіми» досяг 18%. Під час цього опитування було з’ясовано, що більшість виборців «Кадіми» хотіли б бачити цю партію у складі правлячої коаліції.
Можна сказати, що «друге пришестя» Бенджаміна Нетаньягу припало на досить важкі часи для Ізраїлю. Очевидно, що новому прем’єру було б куди простіше домовлятися із Джорджем Бушем, аніж з президентом Бараком Обамою. В цьому сенсі для Нетаньягу дуже важливо не чинити демонстративного спротиву всім близькосхідним ініціативам Барака Обами. Адже чим більше новий президент США розпочне розбиратися у тонкощах близькосхідної політики (а держсекретар Гілларі Клінтон йому в цьому допоможе), тим меншим у нього буде бажання розрубати одним махом «Гордіїв вузол» протиріч, котрі там накопичилися за 60 років протистояння.
Бо це зараз президент Обама може собі дозволити не зважати на впливове єврейське лобі в Сполучених Штатах. Але чим менше часу залишатиметься до наступних виборів президента Америки, тим більше Барак Обама змушений буде задумуватися про важливість підтримки більше ніж шість мільйонів американських євреїв. Власне, сьогодні час працює на Беньяміна Нетаньяху, і головне для нього — не вступати в прямий конфлікт з американцями, адже виграти на цьому полі у нього немає жодних шансів.
