Що вирішить місія?

Завтра має закінчити свою роботу в Україні чергова технічна місія Міжнародного валютного фонду на чолі з Крісом Джарвісом. Вона провела низку зустрічей і переговорів про нову угоду stand-by з представниками уряду України та Національного банку, а також із керівництвом Асоціації українських банків і Незалежної асоціації банків України. З чим же залишить ця місія нашу країну? Чи можна чекати, що їй вдасться схилити до компромісу наш непоступливий уряд, який неодноразово вже заявляв, що не має наміру виконувати деякі з вимог МВФ? Або ж в Азарова та інших українських парламентаріїв вистачить аргументів, аби змусити МВФ розщедритися на $15 мільярдів за умов, коли його поради ігнорують?

Зрозуміло, що прямої відповіді на ці запитання поки що немає ні в кого, зокрема і самого українського прем’єра. Водночас видається досить цікавою експертна дискусія на цю тему. Гадаю, з висловленими під час неї думками було б корисно ознайомитися не лише читачам, для бізнесу яких підсумок цих і подальших переговорів має життєве значення, а й українським міністрам, для яких рішення МВФ взагалі рівнозначне дилемі «бути чи не бути».

Член Ради НБУ і старший радник «Альфа Банку» Роман Шпек вважає, що в короткостроковій перспективі Україна могла б обійтися без грошей МВФ. Водночас він переконаний, що Україна не може обійтися без реформ, до яких її підштовхує МВФ. А вони доти, доки не буде отримано необхідний результат, потребують проміжного фінансування. Як пояснює банкір, для цієї мети кошти МВФ підходять Україні якнайкраще. Тому що вони коштують всього 2%, тоді як сьогодні наші компанії запозичують під 9—10%, а уряд — під 7—8%. «А оскільки ми не обійдемося без реформ, — зазначає Шпек,   — то дешеві кошти нам украй потрібні».

З цим згоден і екс-міністр економіки Віктор Суслов. Він наголошує, що якщо не проводити реформ, то навіть і нинішню вельми відносну стабільність в українській економіці зберегти буде неможливо. Він нагадує, що реформи в Україні зупинилися ще у грудні 2010  року, коли припинилася співпраця з МВФ — «в усякому разі, так це сприйняли у всьому світі». Згодна з тим, що український уряд у змозі обслужити, навіть і без кредиту МВФ, свої борги, також і екс-голова бюджетного комітету Верховної Ради Людмила Супрун. Але при цьому вона зазначає: якщо МВФ дає кредит, то це означає для всього світу, що з цією країною можна працювати. «А якщо не дає,       — каже економіст,   — то це для всіх означає одне: Україна — небезпечна зона».

Не вирізняється на загальному експертному тлі й народний депутат VІ скликання, доктор економічних наук Олексій Плотніков. На його думку, було б дуже добре, якби фінансування України з боку МВФ продовжувалося. Але, перелічивши всі пов’язані з цим плюси, він передбачає, що й без кредиту «з Україною нічого не станеться». Він також нагадує, що 2002 року при уряді Анатолія Кінаха був період «безкредитної співпраці, коли нам допомагали порадами».

Згоден з експертами і виконавчий директор Фонду Блейзера Олег Устенко. Але при цьому він звертає увагу на важливу подробицю — у боргах України значна частина припадає на короткострокові зобов’язання, при рефінансуванні яких кредитори обов’язково звертають увагу на наявність повноцінної співпраці з МВФ. «З МВФ рефінансувати ці борги буде набагато легше, оскільки інвестори зараз потенційно не дуже хочуть вкладатися в економіки, що розвиваються, а отже, ризикові економіки», — стверджує Устенко і нагадує, що програми таких важливих інвесторів, як Світовий банк, також залежать від співпраці з МВФ. Він підсумовує: «Теоретично ми могли б обійтися без МВФ, та чи варто?» А крім того, роз’яснює, що без МВФ ми повинні були б ставити перед собою ще жорсткіші та складніші завдання, скажімо, домагатися дефіциту бюджету набагато меншого, ніж хотів би МВФ.

Та коли зайшла мова про глибину поступок, на які Україні слід огодитися, думки учасників дискусії розділилися. Суслов звернув увагу на нещодавню заяву прем’єр-міністра, з якої випливало, що Україна на кредит не піде з політичних мотивів. Ще раніше практично те ж саме сказав президент, пообіцявши не підвищувати, всупереч вимозі МВФ, тарифів на газ для населення. Суслов рекомендує керівникам країни ще раз прочитати статут МВФ, де зазначено, що його мета — забезпечити платоспроможність країни-позичальника, вирівняти її платіжний баланс, забезпечити умови для інвестицій і розвитку зовнішньої торгівлі. «Відмовляючись від співпраці з МВФ, ми відмовляємося не від грошей, а від можливості збалансувати свою власну економіку і прямуємо до боргової кризи, до прірви». Суслов передбачає, що український уряд розраховує виключно на те, що основні акціонери МВФ  — США і Євросоюз— змусять видати кредит Україні з політичних міркувань: Україна, мовляв, вибирає західний вектор розвитку, не вступає до Митного союзу... Суслов передбачає, що місія МВФ не зможе зараз ухвалити жодного позитивного рішення...

А Супрун пропонує нікого не ідеалізувати і розповідає про те, що СОТ теж діяло безкомпромісно, а потім погодилася піти на поступку — зняти мито при експорті металобрухту з України в Європу. «Для кого ця преференція? — запитує Супрун і відповідає: — Це преференція для Європи, спрямована на те, аби забезпечити сировиною її металургію і оголити наші підприємства, які стоять без сировини». Заслужений економіст різко критикує уряд країни за те, що не вміє використовувати багатства країни. На її думку, країна повинна гарантувати національну валюту не золотовалютним запасом, а всіма своїми багатствами. До них Супрун зараховує, зокрема, 4,5    мільярда тонн викидів, які значаться за Кіотським протоколом. Вдаючись до нескладного підрахунку, вона заявляє, що на рахунках уряду «тупо лежить 16       мільярдів євро, які не використовуються на розвиток економіки». Супрун радить урядові, як перетворити це національне багатство на цінні папери, на будь-який фінансовий інструмент. «Ми просимо кредит в МВФ, а під ногами валяються мільярди», — із гнівом каже екс-депутат парламенту.

Проте в питанні підвищення тарифів на газ для населення всі експерти підтримали МВФ і зазначали, що цей захід просто необхідний Україні, якщо вона не може якось інакше збалансувати свій бюджет. Особливо активно ратували за нього Шпек і Суслов, зауважуючи, що необхідно передбачити субвенції для бідних верств населення. «День» запитав у Суслова, чи не побоюється він, що після запровадження такого заходу може дуже підвищитися рівень соціального напруження. Відповідаючи, екс-міністр пожартував: «Я не можу припустити, що наші мільйонери і мільярдери вийдуть на демонстрацію проти підвищення цін на газ для населення, оскільки їм буде не по кишені нагрівати воду в своїх басейнах».