Безмежність книги у місті кави
Цю історію я почув зовсім випадково й тому не можу відповідати за її повну достовірність, хоча небезпідставно схильний довіряти її схематичній правдивості. Людина їхала по Україні зі сходу на захід. Все змінювалось і водночас залишалося таким самим. Чітке усвідомлення зміни географічних координат, а відтак — і культурних відмінностей прийшло лише тоді, коли на вулиці Львова жебрачка попрохала декілька копійок на каву. «Нормальна» східна логіка вмить виштовхнула питання: «Чому на каву, а не на хліб?» Прохачка відповіла у тому дусі, що без хліба прожити можна, а ось без кави — ні. Історія видається напрочуд показовою, звісно, не в медичному, а в культурологічному сенсі. Прикордонна східна історія виживання унеможливлює інтелігентське прагнення до краси й стилю. Вроджена потреба смаку, навіть за тяжких обставин, якнайкраще визначає питомо європейський спосіб мислення.
БЕЗ ОФІЦИОЗУ
Згадалося це мені, коли потрапив у той-таки Львів на VIII Всеукраїнський форум видавців. На три дні центр Галичини став епіцентром національного книгарства, зайвий раз підтвердивши цим свій неабиякий культурницький статус. Форум насправді називають найвдалішим проектом у цій запилюженій царині. Переконатися в істинності твердження зовсім неважко — треба лише потрапити на це книжкове свято. Так, саме свято, а не ті вперто традиційні пародії, що їх намагаються влаштувати столичні достойники. Взагалі, тема пародій і тотальної профанації потребує окремого грунтовного розгляду. Через накопичення багатьох факторів неважко схилитися до думки, що невдалість ряду проектів далеко не завжди викликана неспроможністю організаційного чи фінансового плану. Просто інколи комусь вигідно зробити свідому профанацію певної акції, скомпроментувавши цим саму ідею проведення, її доцільність, тематику загалом… Подекуди ж діє інша схема, яка активно використовується в рекламному бізнесі: створити певну асоціацію (бажано національну), яка б залюбки агітувала за «пасту-гумку-підгузник» (відтак і «книжку»). Панування на ринку потребує виконання жорстких правил. Отакі виникають асоціації з асоціаціями.
Але повернімося до Львова. Три поверхи Палацу мистецтв за час проведення форуму пропустили десятки тисяч людей. Гадаю, не буде помилкою припущення, що лише за один день його роботи кількість відвідувачів перевищила сумарну кількість двох київських виставок («Книжковий сад» та «Книжковий світ») за весь час їхнього цьогорічного жевріння. І це при тому, що, за словами організаторів, цього року вони майже не давали реклами. До того ж, кожного дня певний час вхід на виставку був платним: звичайний квиток — 1 гривня, студентський — 50 копійок. І черга стояла, як за дефіцитними чобітками у радянські часи. Чіткого пояснення цьому знайти важко, але справа, напевно-таки, у самобутній атмосфері міста, його прагненні цінити друковане слово, європейській традиції інтелігентності… Київ натомість мав кращі фінансові можливості, адміністративний ресурс, за допомогою якого тупо зганяли учасників; у три рази більше населення й приблизно у стільки ж його середню купівельну спроможність плюс безкоштовний вхід. До цього також слід додати всіляки високі офіційні укази та не менш високі посади організаторів. Вибити гроші вміють, а от використати як слід — не вміють. Або не хочуть.
Церемонія урочистого відкриття форуму пройшла у приміщенні Львівської опери. Окрім президента громадської організації «Форум видавців», яка власне і влаштовує виставку, Олександри Коваль, своєю присутністю її вшанували обласний голова Михайло Гладій та голова Комітету з питань культури і духовності народний депутат Лесь Танюк. Але офіціозу не було. Були прості слова від душі й Танюковий напівжарт про те, що вибори треба проводити частіше, — тоді будуть гроші на книжки. Натомість був чудовий концерт у виконанні оркестру «Перпетуум-мобіле» та нагородження переможців конкурсу «Книга Форуму-2001». Цікаво, що урочисте відкриття відбувається ввечері, після цілого дня практичної роботи, а нагородження у перший же день, а не по фальшивих «результатах роботи». Люди мають змогу одразу дізнатися про кращих і звернути на них свою увагу.
НАГОРОДЖЕННЯ КРАЩИХ
Власне конкурс «Книга Форуму» має гран-прі та кілька номінацій, які, у свою чергу, складаються з підномінацій. Гран- прі отримало видавництво «Перун» за «Великий тлумачний словник сучасної української мови», що вкотре засвідчує не тільки величезний кавалок якісної роботи укладачів та видавництва, а й те, що українці досі не знають своєї мови. Найкращі перекладні видання: 1) «Мефістофель і Андрогін» Мірча Еліаде, видавництво Соломії Павличко «Основи»; 2) «Орієнталізм» Едварда Саїда, «Основи»; 3)«Сам як Інший», Поля Рікера, видавництво «Дух і Літера». Конкурс навчальної та довідкової літератури з іноземних мов: номінація «Підручник» — видавництво «Перун» за серію підручників з французької мови; номінація «Методичний посібник» — видавництво «Ленвіт» за комплект книг «Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах»; номінація «Навчальний посібник» — видавництво «Світ» за посібник «A reason to Read» та видавництво «Освіта» за комплект книг «Німецька мова у грі». Номінація «Масова книга»: белетристика українських авторів — «Палиця для прокажених», Роман Федорів, видавництво «Червона калина»; популярно- наукова книжка — переможець «Україна, утвердження незалежної держави 1991 — 2001», видавничий дім «Альтернативи»; картографічна та краєзнавчо-туристична література —серія атласів «Моя мала Батьківщина», видавництво «Мапа». Номінація «Довідково-енциклопедична книга»— «Довідник з історії України», видавництво «Генеза». Номінація «Елітарна книга»: художня література та есеїстика українських авторів — «Сто років юності», видавництво «Літопис»; наукова література — «Князівські династії Східної Європи (кінець IХ — початок XVI ст.)» Леонтія Войтовича, видавництво Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; фахова література та підручники для вищих закладів освіти — «Нариси з історії дипломатії України», видавничий дім «Альтернативи»; подарункові та оказійні видання, альбоми —«Петриківка: альбом репродукцій», ВАТ «Дніпрокнига». Номінація «Дитяча книга»: книга для наймолодших — «Літаючий капелюх» Марини та Сергія Д’яченків і Андрія Бондарука, видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»; художня книга — серія «Шкільна бібліотека», видавництво «Веселка»; довідкова і науково-популярна книжка — лауреати «В країні міркувань: посібник з розвитку мислення» Ольги Гісь та Олеся Яцківа, видавництво «Світ» та «Мандруємо у дивосвіт! Географічний атлас для наймолодших», «Картографія».
Результати рейтингування вимальовують давно запомічену картину компенсування національної історичної ущербності, і тому така навала книжок про історію, місце України у розвитку цивілізації, досягнення дипломатії тощо не видається чимось дивним. Потужні сектори займають мовознавство, географія та дитяча література. Крім останнього пункту, вони також свідчать про компенсативний характер сучасного українського книговидання. Ніша насправді потребує кількісного наповнення, а в ідеалі — ще й якісного. Дитяча ж література як запорука виховання майбутнього цієї країни взагалі потребує державної підтримки, як це робить, приміром, всехвальна Білорусь зі шкільними підручниками.
ПОПИТ: ЦИФРИ І ФАКТИ
В сенсі набуття практичних знань про те — як, кому, за скільки і куди продається українська книжка, надзвичайно пізнавальною видалася презентація проекту «Книгоноша», що його здійснили відомі «зеленопесівці» брати Капранови. Ось вже два роки як вони торгують виключно українськими книжками, випускаючи вищезгадуваний каталог та розсилаючи поштою замовлені книги. Сьогодні вони відвантажують 10000 книжок щомісяця, і обсяги поступово зростають. Основний клієнт — жителі сіл і районних центрів. У Києві в основному купують у магазинах та на великих книжкових ринках. Сам каталог «Книгоноша» виходить тричі на рік, а з 2001 року додався спеціалізований каталог: підручники-поштою. Крім того, працює інтернет- книгарня. За два роки роботи на книжковому ринку вони утворили чималеньку базу даних, яка дає змогу побачити його реальний попит та зробити тотальну реміфологізацію. Отже, за тематикою розподіл вигладає наступним чином: 35% — прикладна література, 27% — художня, 15% — дитячі книжки, 13% — довідкові видання, 10% — навчальна література. Попит за ціновими групами: 39% — від 5 до 10 гривень, 29% — до 5 гривень, 22% — від 10 до 20 гривень, 10% — понад 20 гривень. Розподіл продажів по регіонах: 39% — Центр, 31% — Захід, 19% — Схід, 11% — Південь. Впевнено лідирують Полтавська та Вінницька області, а замикають список Чернівецька та Рівненська. Звісно, при розгляді даних не треба забувати, що отримані вони не на столичному базарі, де і клієнтура, і література зовсім інша, а за допомогою замовної «поштової» мережі. Щодо розвіювання міфів, то основних було чотири, й усі вони не витримали натиску статистики: українську книжку не купують взагалі, купують лише на Заході; особливо не купують художню. Не купують, бо нема грошей. Виявляється, що вперто купують. І це зайвий раз доводить, що досить плакатися на злу державу та надподатки. Просто треба працювати. Вимальовуючи схему обертання книжки, Капранови зазначають, що видавці у нас є, попит, як переконалися, — теж. Немає системи дистрибуції, яку свого часу було зруйновано, а сучасну сформовано російськими видавцями, які «в упор» не бачать української книжки. Попит викривляється — результати можна побачити на «Петрівці».
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Гасло цьогорічного форуму — «Безмежність книги». Олександра Коваль пояснює його бажанням позбутися всіляких меж для книжки та прагненням загальної необмеженості. Світ розвивається, й книжка у звичайному розумінні цього слова починає трансформуватися й перетікати в Інтернет та інші електронні носії інформації. У рамках форуму щоденно проводилась акція «Свобода щомиті» — презентація он-лайнових видань. Серед інших акцій слід виділити «Право і слово», в рамках якої відбулася зустріч видавців з держслужбовцями та депутатами Верховної Ради України, де обговорювалося питання впливу законодавчих і нормативних актів на ситуацію у книговиданні. Повчальними були семінари «Використання нових інформаційних технологій у видавництві та дистрибуції», який провели консультанти варшавської фірми «Метапрес» та «Державна політика у сфері захисту інтелектуальної власності», проведеного Українським агенством з авторських та суміжних прав. Водночас відбувалося 5 — 6 презентацій, зустрічей, акцій. Видавництва презентували свої найновіші книжки, письменницькі організації та творці-одинаки — себе. Частенько, за доброю традицією, все закінчувалося традиційною львівською кавою (звісно, не тільки…). Потурбувалися організатори і щодо екскурсій по місту, чималенька частина якого, як пам’ятки світового значення, занесено у списки ЮНЕСКО. Архітектура, як і зовнішній ландшафт, таки добряче впливає на манеру мислення. В цьому, мабуть, криється маленький львівський секрет, недосяжний еклектичному Києву.
Перший форум налічував усього 58 учасників, восьмий — понад 300. І справа, напевно-таки, не у кількості, яку ми навчилися плодити, а в ефективності роботи. Можна мати три видавництва з обсягами тиражів найбільших російських монстрів і повністю забезпечити країну такими необхідними книжками, а можна, долаючи державний спротив та національні традиції байдужості, вперто копирсатися й видавати чудовий продукт. Схоже, більшість видавців пішло останнім шляхом. А Львів перетворився на своєрідний бастіон національного книгарства, записавши до реєстру своїх чеснот ще одну родзинку. Від минулорічного «На межі тисячоліть» він перейшов у «Безмежність книги».
