Екзистенційна сценографія

«21 вересня виповнюється 90 років від дня народження світлої пам'яті Євгена Микитовича Лисика – багатолітнього головного художника Львівської національної опери, лавреата Шевченківської премії, одного з тих Майстрів, які з'являються раз на століття і залишають після себе світлий слід у людській пам'яті», – пише на своїй ФБ-сторінці генеральний директор Львівського театру опери і балету імені Соломії Крушельницької Василь Вовкун. І додає, що сценографічна спадщина Євгена Лисика належить до Золотого фонду Львівської національної опери.

Цими днями театр вшановує пам'ять Єігена Микитовича – у фойє відкрита виставка ескізів та макетів художника до оперних та балетних вистав. Також до уродин Майстра Львівська опера запросила на прем'єру (капітальне поновлення) балету «Створення світу» Андрія Петрова з дивовижною сценографією Митця. Перший прем’єрний показ відбувся вчора, 20 вересня. Наступний запланований на 27 вересня.

Згадують про Лисика й мистецтвознавці. «Сьогодні 90-річний ювілей Євгена Лисика – найвизначнішого львівського театрального художника ХХ ст., – зазначає у соціальних мережах Богдан Мисюга. – На початку – в середині 1960-х його твори суголосні із Сартрівським моральним концептом виховання повоєнного суспільства. Його вислів «людина приречена на свободу» –  лейтмотив творчості всіх інтелектуалів Східної Європи другої половини 1960-х. Бо саме тоді сталінська машина почала «закручувати гайки», і сценографія «Спартака» Лисика із величезними торсами рабів інтермедійної завіси  якнайкраще про це говорить.

На противагу театру Західної Європи, де був широко популярний «театр абсурду», сценографія Лисика кінця 1960-х заголювала крайнощі реального світу. Лисик не працював із текстами, а більше із музикою і стрижневою ідеєю вистави. Тому, коли він розробив сценографію для балету «Спартак» Арама Хачатуряна, композитор спочатку відчув деякий дисонанс сценографії зі своїм твором, але не змушував Лисика щось міняти. Він погодився сам перекомпонувати частини музичних композицій, побачивши, що сценографія тут є не підрядним жанром, а однаково цінним. Ця екзистенційна сценографія не мала аналогів у світі. Ніде не робили із сценографії такого глобального естетичного концепту. Хачатурян тоді приїхав на прем’єру вистави до Львова і сам диригував театральним оркестром».

Надає Богдан Мисюга до допису й ілюстрації – фото Євгена Лисика та ескізу інтермедійної завіси до балету А. Хачатуряна «Спартак» 1965 року  і зазначає, що ескіз вже перебуває у залах Музею модернізму Львівської національної галереї мистецтв.

Довідково:

Євген Лисик – випускник Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер – Львівська академія мистецтв. – Т.К.). Учень Романа Сельського.

Від 1961 року працював у Львівській опері. Від 1967-го – головний художник театру. 

Оформив близько ста сценічних декорацій.

Народний артист України.

У творчому доробку Лисика, зокрема, –  балети «Болеро», «Лускунчик», «Створення світу», «Спартак», опера «Золотий обруч», опера-балет «Вій».

Працював і за межами України – в театрах Білорусі, Росії, Молдови, Туреччини, Югославії та Польщі.

Помер у Львові 4 травня 1991 року. Похований на Личаківському цвинтарі.