Французький настрій
Київ, Харків, Львів, Дніпропетровськ, Чернівці, Одеса, Запоріжжя, Вінниця та Маріуполь — нинішня географія кіновечорів
Днями завершилася ретроспектива фільмів Олів’є Ассаяса — відомого режисера, сценариста та кінокритика, неодноразового учасника Каннського фестивалю, а 29 січня в кінотеатрі «Київ» розпочався щорічний фестиваль найгучніших французьких прем’єр року — ювілейні, десяті «Вечори французького кіна» (організатор — компанія «Артхаус Трафік»). У програмі — картини-призери міжнародних форумів і нові акторські роботи Катрін Денев, Жюльєт Бінош та Матьє Амальріка.
Переважають легкі жанри: мелодрами та комедії. Фестиваль відкрила «Жінка у дворі» (режисер — П’єр Сальвадорі) з нев’янучою Катрін Денев і одним із головних комедійних акторів Франції — Гюставом Керверном. Сюжет побудовано довкола зворушливої дружби їхніх героїв — конс’єржа Антуана та Матільди, яка нещодавно вийшла на пенсію.
Ще одна мелодрама — «Любов — це ідеальний злочин» (співрежисери — брати Лар’є) з Матьє Амальріком у головній ролі — тримається на хрестоматійному сюжеті любовних пригод університетського професора. У «Божевільному весіллі» Філіппа де Шоврона, присвяченому проблемі мультикультурних шлюбів, головного героя зіграла ще одна зірка комедійного кіна, Крістіан Клав’є («Наполеон», «Прибульці»); багато в чому завдяки його зусиллям «Божевільне весілля» отримало вражаючий комерційний успіх у себе на батьківщині, перевищивши за касовими зборами свій бюджет в 11 разів.
На фестивалі також відбудеться показ нової картини Олів’є Ассаяса, представленої в основному конкурсі Каннського кінофестивалю — драми «Зільс-Марія», присвяченої акторському ремеслу. В ролі старіючої акторки Марії Ендерс, яка повертається до п’єси, що зробила її відомою, виступила європейська кінознаменитість Жюльєт Бінош. На другому плані — досить несподіване рішення — нове покоління голлівудських зірок: Крістен Стюарт («Сутінки», «На дорозі») та Хлоя Грейс Морец («Жах Амітівілля», «Впусти мене», «Охоронець часу», «Праведник»). Фільм знято англійською мовою і побудовано на розмиванні кордонів між сценічним перевтіленням і життям, яке артисти проживають за абсолютно іншими, ніж перед софітами, сюжетами. Марія-Бінош вивчає роль разом із молодшою виконавицею — Валентин (її грає Крістен Стюарт); парадокс ситуації в тому, що Валентин має зіграти в п’єсі саме ту жорстокосерду героїню, яка колись прославила Марію, а Марії, у свою чергу, належить перевтілитися в старшу жінку, в жертву. Сцени з двома акторками, що намагаються порозумітися на самоті серед швейцарських Альп, подекуди нагадують шедевр Інгмара Бергмана «Персона» (там одна з героїнь теж була відомою акторкою і сюжет будувався як протистояння сильних жіночих характерів), але загалом ця історія про специфіку сценічного покликання, дуже залежного від впливу часу й суду публіки.
Поціновувачі по-справжньому авторського кіна також не залишаться у програші. Адже в програмі — відзначена Призом журі на 67 Каннському кінофестивалі «Прощавай, мово» — нова робота Жана-Люка Годара, режисера, для якого навіть епітети на кшталт «жива легенда» здаються недостатніми. Про його дебютну стрічку з молодим Жан-Полем Бельмондо «На останньому диханні» (1959) говорили, що вона відкрила нову епоху у світовому кіні, й це чиста правда.
Нині Годару 84 роки, але він й досі зберігає гостроту мислення і радикальність стилю, недоступні багатьом молодшим колегам; до речі, Приз журі за «Прощавай, мово» він розділив із наймолодшим, але далеко не настільки обдарованим конкурсантом. Кілька років тому Годар відкрив для себе формат 3D. «Прощавай, мово» — його черговий непростий для глядача візуальний експеримент. Формально це історія чоловіка та жінки, яких переслідує небезпечний ревнивець із пістолетом, але сюжет — найменше, на що там варто звертати увагу. Головний герой цього витонченого колажу, складеного з об’ємних і двовимірних зображень, з титрів, музики, політичних сентенцій, чоловічої та жіночої наготи, постановочних і документальних сцен, а також із численних цитат (кіно— і телехроніка, класичні фільми, філософські й культурологічні трактати), — мова кіна як така.
Годар знов і знов відмовляється від прямої мови («прощавай!»), щоб прославити мову візуальну. Але для слів теж залишається місце — серед іншого звучить і таке, вельми амбівалентне, зауваження: «Якщо росіяни стануть частиною Європи, то вони припинять бути росіянами». Що цікаво, на прем’єрі в Москві зал на цій репліці промовчав.
У Києві та Одесі фільми демонструватимуться мовою оригіналу з українськими субтитрами.