Неїстівний Груша

Особисто я ніколи не повірила б, що такий несерйозний, дитсадківський матеріал, як пластилін, може надихнути митця. І помилилася: суралінові (тобто зроблені з кольорового пластику) фігурки Григорія Столбченка, де їх не виставляли б, завжди привертають увагу. Художник, котрого друзі ласкаво звуть Грушею, творить своїх героїв із чарівливою щирістю. «Японці заборонили випуск і продаж ляльок Барбі, аби не нав'язувати дітям банальні естетичні норми, й це правильно», — пояснює автор сором'язливу кутастість і зворушливу «хворобливість» своїх персонажів. Груша знайшов свій оригінальний стиль і сам придумав йому назву — «боротьба за радість». І дивлячись на його героїв, навряд чи можна здогадатися, що для автора шлях до них, до власної мови й техніки був довгим і нелегким.

Груша — добрий; він з дитинства мріяв стати митцем. Сонечко, яке живе на звірі, верблюд, у котрого замість горбів крила, муха — «источник заразы» й інші Грушині створіння розчулюють і дітей, і дорослих. З гордістю художник пригадує, як подарував пластилінового льотчика своєму кумирові — рок-музиканту Петру Мамонову.

Сам Груша не схожий на справжнього живописця чи скульптора, і з пляшкою пива він сприймається значно органічніше, ніж із пензлем і за мольбертом. Він звичайний вуличний хлопець з Борщагівки, слухає «ДДТ» і «Звуки Му». Він не закінчував Академію мистецтв, не стажувався за кордоном і ніколи не отримував ніяких грантів. Усе в його житті значно прозаїчніше — художньо-промисловий технікум, робота на авіазаводі й у кооперативах, доти, як говорить про себе сам художник, «доки не наївся грошей».

У Груші немає майстерні, він працює вдома, і його пластилінові герої виникають від спілкування з далеко не артистичним бомондом, а, приміром, із затурканими побутом і безгрошів'ям сусідами, для котрих художник інколи влаштовує вернісажі просто в під'їзді.

Груша намагається зрозуміти самого себе й переконаний, що зробити це можна лише через творчість і професійну працю. Девіз його життя — дарувати радість. Саме цією щирою радістю сповнені суралінові сухотні піонери, екзотичні тварини й сонечка Григорія Столбченка, його малюнки й дитячі книжечки для дорослих, що їх він сам придумує й ілюструє.

Нині Груша займається розробкою твердого куточка і збирається одружитися.

А ще Григорій Столбченко полюбляє задавати загадку. «Що це таке? Висить груша — не можна з'їсти». І сам відповідає: «Це Груша повісився». Попри «чорний гумор» цього жарту, частка правди в ньому є: його справді не можна з'їсти. Дуже вже веселий.