«Ні війні!» — ми говоримо шістьма мовами»
Учасники інтернаціональної музичної групи Persona Grata закликали до дружби між братніми народами![](/sites/default/files/main/articles/09042014/11nongrata.jpg)
Три грузини, українець і азербайджанець — таким є інтернаціональний склад української (бо хлопці живуть і працюють у Києві) музичної групи Persona Grata. Зі стилістичного погляду, в різноманітності виконання музики це унікальна в нашій країні група. Свідчення цьому — манера співати, манера грати, вокальний діапазон, інаціональний стиль, і власне характер. Persona Grata — це також приклад того, як уживаються різні ментальності й творять унікальне вокальне мистецтво.
Вони співають шістьма мовами: українською, російською, грузинською, азербайджанською, англійською та турецькою. Торік отримали Гран-прі на Міжнародному фестивалі «Російська хвиля-2013» у Литві, а представники ЗМІ включили Persona Grata в ТОР-7 груп New Live Stage на фестивалі TheBestCity.Ua, що проходив у Дніпропетровську. До речі, шлюби музикантів групи Persona Grata — теж інтернаціональні: грузини одружені з українками, українець — з азербайджанкою.
Persona Grata — учасники «Мирної сотні». Кредо музикантів — відстоювати принципи ненасильства, миру й дружби. І взагалі, хто, якщо не ці п’ятеро хлопців, може продемонструвати приклад дружби й співтворчості між представниками різних національностей? Про творчість і події в Україні розмовляємо з продюсером Саїдом Гафаровим (Азербайджан) і фронтменом Іло Джикією (Грузія). Також до складу групи входять — Коте Імедаїшвілі (Грузія), Міхо Буадзе (Грузія) і Дмитро Чекмарьов (Україна).
— Persona Grata — учасники «Мирної сотні». Що це для вас означає?
Саїд: — Мета проекту — сказати: «Ні війні!», показати, що немає значення, якої ти національності, якою мовою ти розмовляєш, тому що найдорогоцінніше — це людське життя.
— Ви всі розмовляєте російською. Як можете прокоментувати заяви провідних ЗМІ РФ про утиски російськомовних в Україні?
Іло: — Я з цим не стикався. Це питання роздуте штучно. Війну розв’язують політики, які нацьковують людей один на одного. Я — грузин і дивлюся на анексію Криму та нарощування російських військ біля кордонів з Україною як на геополітичну біду!
— Ви б могли перейти з «Мирної сотні» в «бойову» — якби склалися такі обставини на Майдані?
Саїд: — Гіпотетично все залежить від того, яких образ завдали людині... але річ у тому, що війна проблем не розв’яже. Вона ніде не розв’язала — в жодній точці: ні в Абхазії, ні в Осетії, ні в Нагірному Карабаху, ні в Придністров’ї. І в Криму не розв’яже!
— Ви потрапили до України саме через політичний конфлікт Грузії та Росії.
Іло: — До Києва ми приїхали з Росії: 2 жовтня 2006 р. ми брали участь у туристичній виставці. Ми збиралися побути в Москві місяць, але спалахнув дипломатичний скандал: у Грузії нібито зловили російських шпигунів. Тоді перекрили повітряний зв’язок між Росією та Грузією, й ми не змогли відлетіти назад до Батумі. Тоді неможливо було ходити вулицями: ловила міліція, був наказ зверху — затримувати грузин, брати відбитки пальців, змушувати їх писати пояснювальні. Тоді російською з наших музикантів ніхто не вмів писати, і мені довелося взяти на себе функції перекладача, розмовляти за всіх сімох (тоді був такий склад групи). Хоча особисто до нас ми не бачили поганого ставлення: міліція нас не ображала, не принижувала. Просто був такий наказ... Саме тоді ми вирішили поїхати до Києва, бо не бачили іншого виходу в тій ситуації.
Саїд: — Коли хлопці приїхали до Києва, частина з них перебували в Україні «на пташиних правах», бо перебування обмежене певною кількістю днів упродовж календарного року. Після того як ми зареєстрували компанію, музиканти туди оформилися як працівники. Ще через деякий час вони легалізувалися в Україні й стали persona grata. Звідси, до речі, й назва групи.
— Чи почуваєтеся ви в Україні затребуваними?
Саїд: — Як рок-співаки ми почуваємося затребуваними, але, на жаль, після 2009 р. у комерційному плані стався занепад (стало менше концертів). Зараз у країні — не найкраща економічна ситуація. У таких умовах до мистецтва й творчості — менше уваги. Люди зайняті своїми проблемами, заробленням грошей, дітьми, безпекою. А мистецтво — в будь-якому прояві — затребуване тоді, коли в людей спокійне, розмірене життя. Тоді у них є час на соціальну й культурну сторону.
— Як вас приймають в Україні? Ви часто їздите з гастролями?
Іло: — Їздимо часто. Для України ми — унікальна група. Якщо нас порівняти з якимсь звичним з погляду національності ВІА — де всі українці — то вони схожі між собою: манера грати, співати, голосовий діапазон і стилістичне вокальне виконання. А ми — всі різні. Ми співаємо всіма шістьма мовами, як рідними!
Саїд: — Я вчився в Туреччині, й турецька — моя третя рідна мова. Разом з азербайджанською та російською (у Баку вчився в російській школі). З хлопцями пою грузинською, але я її добре не знаю, а розумію окремі слова.
— Ментальні особливості один одного вам не заважають працювати?
Саїд: — Допомагають. Вони дають «родзинку». Наприклад, пісню «Чорнобривці» ми виконуємо не так, як вона звучить в оригіналові. Якщо ви із закритими очима її послухаєте, то зрозумієте, що її співають не українці, але дуже душевно.
— Вам подобаються українські пісні?
Іло: — Дуже. Нещодавно ми підготували для одного спецпроекту пісню на слова Тараса Шевченка «Бандуристе, орлк сизий». Є у нас також українська пісня «Їхали хлопці», для якої ми зробили сучасне аранжування з грузинським колоритом.
— Цікаво, чому грузинські музиканти розмовляють з акцентом, а співають — без акценту?
Саїд: — Тому що розмовляють вони у вільному режимі — так, як у них на душі, а коли співають — співають шаблон. Якщо ми захочемо — теж буде акцент.
— Розкажіть, над чим ви зараз працюєте?
Саїд: — Над новими піснями до другого альбому — там буде 12 композицій. Хлопці написали цікаві пісні, які незабаром можна буде почути. Також ми зробили кілька версій етнотворів — національних пісень у різному аранжуванні. Ці пісні ми компонуватимемо в окремий диск.