Орден і альбом

Урочистості з нагоди 80-річчя актора, режисера і викладача, народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка відбулися на великій сцені Театру Заньковецької і передбачали кілька позицій, серед яких – вручення Богдану Миколайовичу державної нагороди – ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня та представлення альбому «Богдан Козак – актор, педагог, науковець», виданого Львівським національним університетом ім. Івана Франка.

Презентувала видання доктор мистецтвознавства Майя Гарбузюк, яка є його упорядником. Це друге, доповнене, оновлене видання. Перше вийшло до 70-річчя Богдана Миколайовича. «Здавалося би, достатньо випустити фотоальбом – фотографій є дуже багато, – розповіла «Дню» професор Гарбузюк. – Але ні! Козак вважає за потрібне робити 50Х50 фото разом із текстами театрознавців, який уже серед нас і немає. Зокрема – Валентини Ігорівни Заболотної, Тетяни Шевченко, професора Пилипчука. Є розповіді про міжнародну діяльність Козака. Також видання оновлене особисто написаною Козаком автобіографією. Тобто це, можна сказати, звіт по життєвому, творчому, науково-педагогічному, видавничому життю Богдана Миколайовича – не тільки за останні роки, а за весь період, актуалізоване 2020-м роком».

А далі – пряма мова  Майї Гарбузюк про багато аспектів театральної культури і цілому в контексті  постаті Козака.

«Це блискучий актор інтелектуального плану, який завжди був альтернативою до більш традиційної природи акторської гри, притаманної українському театру в цілому.  І, власне, він своїми принципами, засадами інтелектуального начала наблизив український театр до європейських стандартів. І він близький до Курбаса, якого любить. І вчився він в Бориса Тягна – учня Курбаса. І це – така школа художнього перетворення, відходу від побуту, де життєвий матеріал перетворюється на образи, на символи і сягає якоїсь нової якості. Тому це – такий значний акторський внесок насправді серед акторів українських.

Так само є Козак-педагог, який випустив багато поколінь акторів. Він уже має символічних онуків (тобто вихованців його вихованців). І їх багато. Можна з упевненістю говорити про школу Козака. Йдеться про розуміння високої  загальної культури актора, його знань в цілому, високу сценічну культуру, здатність працювати над роллю самостійно, це усвідомлення стилю, жанру у кожній роботі, висока етичність і національна орієнтованість.

Також Козак – організатор і менеджер навчально-педагогічного процесу, який за ініціативи Івана Олександровича Вакарчука у 1999 році створив кафедру театрознавства та акторської майстерності. Надзвичайно важливо, що ішлося не тільки про акторів, а й про театрознавців.

Богдан Миколайович – також і дослідник. Йому належать кілька статей (наукових, історичних досліджень), зокрема, з історії українського театру.

А ще Козак любить видавати книжки. Конкретна потреба навчально-методичних матеріалів і просто навчальних матеріалів спонукала його до створення величезної кількості видавничих проєктів, де він був або ініціатором, або автором передмови, сприяв фінансуванню, організації самого процесу і так далі.  Ця бібліотека працює не тільки для наших студентів, а й для всієї України. На мою думку, Козак цими книжками вже поставив пам’ятник самому собі, бо книжка залишається назавжди.   

Не можу не сказати й про Козака-декламатора з його любов'ю до поезій Франка, Шевченка, до постаті Шептицького.   

І він – надзвичайно доброзичлива людина. Допомагає учням. І будь-кому, хто звертається по допомогу».

Вітали Козака, який на сцені – з 1962 року, колеги-заньківчани, директори львівських театрів, ректори вищих навчальних закладів і, звичайно, учні. 

«День» долучається до всіх привітань, які вже пролунали і ще лунатимуть на адресу Богдана Козака. А подарунок Богданові Миколайовичу від редакції  – публікація «Богдан Козак святкує ювілей» у №224 від 26 листопада з розповідями про нього як про митця, педагога і Чоловіка з великої літери (https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/bogdan-kozak-svyatkuye-yuviley).