П’ятидесятирічний першокласник

— Сергію, за останні роки ви зіграли безліч цікавих, знакових для російського кіно ролей у фільмах відомих режисерів. «Коханець», «72 метра», «Мій зведений брат Франкенштейн», «Свій», «12» — лише деякі з них. Плюс репертуарний театр — легендарний «Современник». Практично всі ваші персонажі існують на грані людських можливостей, на грані зламу психіки. У зв’язку з цим згадую інтерв’ю, де ви сказали, що, виходячи з театру або закінчуючи роботу в фільмі, негайно забуваєте про своїх героїв. Невже пережите на сцені або в кадрі нічого не залишає в душі? А як тоді інший постулат, що «всі ролі, як діти»?

— Дійсно, я не раз декларував, мовляв, переступаючи поріг службового входу театру, забуваю, що — артист. Але, знаєте, для кого забуваю? Для вас — глядачів, для близьких, для друзів. Для себе ж — пам’ятаю завжди! В машині, в поїзді, в літаку — постійно думаю про роль, яку на даний момент репетирую.

— Щоб не стати Актором Акторовичем?

— Не зовсім так, це було б банально. Попросту, в лицедійстві ми так часто надіваємо чужі краватки й піджаки, що, якщо будемо носити їх і в реальному житті, дуже швидко можемо перетворитися на ідіотів... Що стосується «ролей — улюблених дітей»: останнім часом я дійсно отримував багато цікавих пропозицій і мав можливість вибирати саме ті сценарії, які мені подобалися. А якщо пригадати все, що зіграв з 1984 року, то «нелюбимих дітей» виявиться, як мінімум, вдвічі більше, ніж бажаних. Тому що не буває в житті аксіоми — все добре або все погано. Просто не буває! А якщо складається враження, що це так, значить, потрібно закінчувати з акторською професією... Мені важко пояснити, чим запам’ятовуються зіграні ролі. Часом, у пам’яті залишається тільки назва фільму і, можливо, місто, де він знімався. Дай Боже, відтворити ім’я героя. А якісь картини пам’ятаєш щохвилини: найменші моменти зйомок, усіх без виключення осіб, які оточували тебе. Напевно, саме те, що вдається професійно — стає частиною твого життя, твоєї біографії! Звичайно, я періодично повертаюся до зіграних ролей: у мене до всіх героїв є претензії. Було б погано, якби їх не було! На жаль, природа кіно тим і відрізняється від природи театру, що тут актору відведено максимум три дублі (раніше було більше, але часи змінилися), — і все! Говорячи умовно: що написано пером, не вирубаєш сокирою! У театрі я можу між спектаклями попрацювати над образом, щось змінити, а в кіно щодня зобов’язаний мобілізуватися максимально! Завтра вже нічого не виправиш!

— Знаю, що у вас довірчі стосунки з батьками. Зокрема, з мамою. Вона сприймає вашу роботу беззастережно або може покритикувати?

— Слава Богу, в мене дійсно дуже теплі відносини з батьками. Скучаю за ними. Вони часто у нас гостюють. Я й досі — матусин синочок, відчуваю себе таким же маленьким, яким був, коли поїхав із дому... У мами відношення до моєї роботи особливе. Оскільки вона — не професіонал, усіх героїв приміряє до мене. Їй над усе подобається, коли за сценарієм у мого персонажа все добре і сам він — в повному порядку. (Посміхається)

— А в якому значенні ви — матусин синок?

— В мене практично немає секретів від мами, раджуся з нею з багатьох питань.

«ВУЗЛИКИ» БІОГРАФІЇ

Народився 1 вересня 1958 року в Херсоні.

Після восьмого класу поступив до Дніпропетровського театрального училища.

Після закінчення два роки працював за спеціальністю «актор лялькового театру».

Потім — армія, будівельний батальйон.

Після армії — навчання в школі-студії МХАТ.

— У популярного актора часто беруть інтерв’ю, а оскільки життя у людини — одне, якісь речі вона повторює багато разів. Потім факти біографії обростають неіснуючими подробицями, і кінець кінцем, трансформуються в абсолютно іншу інформацію. А часом — і в нісенітницю. Давайте відновимо деякі епізоди з вашого життя?

— Спробуємо.

— Знаю, що документи до Дніпропетровського театрального училища відвезла ваша мама. І поступили ви на лялькове відділення. Було усвідомлення того, що це — професія, якою хочете займатися все життя?

— Таких високих думок, що актор — моє покликання, у мене й досі немає. Це час покаже, хто — кролик, а хто — єнот. Але, думаю, не тільки я, будь-яка людина по-справжньому визначає для себе, чи тією справою вона займається, тільки коли починає отримувати від неї задоволення.

— І коли ви вперше відчули задоволення від підмостків?

Напевно, ще в театральному училищі. Але далеко не відразу. Спочатку абсолютно не розумів, чим займаюся. Було тужно, противно, особливо на першому курсі. Мені здавалося, що всі ці етюди, вправи — дурниця якась... Але коли стали грати драматичні уривки (ми хоч і займалися на ляльковому відділенні, акторську майстерність у нас також викладали), мене потроху стало «чіпляти». А вже після армії, в школі-студії МХАТ, від тих етюдів та вправ вже ловив справжній кайф! Причому, зрозумійте мене правильно, під задоволенням я розумію не оплески, що, безсумнівно, також приємно... Є чудовий вислів — дзвінка тиша залу. Коли чуєш її, приходить неповторне почуття радості, хочеться грати ще, повторити цей дорогоцінний успіх. Ось тоді й приходить відчуття, що тобі потрібно займатися цією справою.

«ВУЗЛИКИ» БІОГРАФІЇ

З 1984 року — в штаті Московського театру «Современник».

На сьогоднішній день — провідний актор театру.

У репертуарному багажі — спектаклі: «Вишневий сад», «Карамазови і пекло», «Три товариші», «Мурлін Мурло», «Ще раз про голого короля», «Крутий маршрут» та інші.

— А що дратує в професії?

— Грим.

— Невже?

— Гріх, звичайно, говорити про це (у мене багато друзів — гримерів, художників), але я, дійсно, не переношу, коли довго гримують, клеять вуса, бороду... Непосидючий з дитинства. (Посміхається) Та що ми — про погане, його й так досить навколо. Давайте про хороше.

— В такому випадку, можливо, варто пригадати вітрильний спорт, яким ви колись займалися, і чула, любите досі. Є час займатися ним?

— Не дуже виходить. Професія віднімає дуже багато часу. Дійсно, неймовірно багато.

— Але це ж хобі, можна хоч зрідка потішити себе?

— Вітрило не може бути просто хобі. Це також серйозна професія, їй треба присвятити ціле життя. Інакше — або в однієї вкрадеш щось, або в іншої. Про вітрила можна тільки мріяти. Однак, якщо колись доля вирішить круто змінити моє життя і я не буду артистом — стану... мандрівником, наприклад. Адже професія актора, дійсно, непроста. Колись, ще за радянських часів, статистики нашу працю за витратою енергії прирівнювали до роботи двірника. А в Англії досі в шкалі ризику професія актора стоїть після шахтарської...

— Говорячи про останні, напрочуд чудові кіноролі, не можу не згадати більш віддалений за часом та простий, на перший погляд, персонаж, який приніс вам справді всенародну популярність. Зробив улюбленцем глядачів, зіркою телеекрану. Я маю на увазі майора Короткова із серіалу «Каменська»...

— Чесно кажучи, дуже не люблю визначень — зірка, суперзірка, гіперзірка... Намагаюся думати: це не про мене. Що стосується Короткова, звичайно ж, спасибі йому величезне, він дійсно, приніс мені досить серйозну популярність, завдяки всюдисущому телебаченню. Але ще більший уклін — письменниці Олександрі Мариніній, режисеру Юрію Морозу, моїй колезі Олені Яковлевій. І всім іншим, хто був поруч зі мною на зйомках серіалу. Інакше нічого б не вийшло.

«ВУЗЛИКИ» БІОГРАФІЇ

1984 рік — перша роль у кіно («Загін» Олексія Симонова)

На даний момент — фільмографія нараховує близько 100 фільмів.

Найбільш яскраві роботи: «Моонзунд», «Майстер і Маргарита» (режисер Юрій Кара. — Авт.), «Час танцюриста», «Ворошиловський стрілок», «Механічна сюїта», «Ніжний вік», «Каменська», «Бідні родичі», «Мій зведений брат Франкенштейн», «Коханець», «Доктор Живаго», «Свої», «72 метра», «Російська гра», «1814», «Катинь», «12».

У 2008-му, ювілейному для Гармаша, року, виходять на екрани «Анна Кареніна», «Траса М8», «Морфій», «Зграя», «Заселений острів»

— У вас — міцний тил, чудова сім’я, про що люблять поговорити в мас-медіа. Дружина — актриса, однак її професійні успіхи заховані в тіні вашої слави. Їй не образливо? Адже, оскільки вона працює в штаті престижного театру «Современник», могла б, як мінімум, стояти на рівних позиціях з вами?

— Це — життя. На жаль, подібні ситуації не поодинокі в нашій професії. А вам не сумно, що у Плісецької, як і у багатьох балерин, немає дітей?.. Вельми делікатний момент. Тому й відповідати на питання мені дуже складно. Слава Богу, ми з дружиною знаходимо спільну мову та розуміємо один одного. За обопільною домовленістю наше сімейне життя практично не перетинається з професійним. Сімейний підряд у акторів — катастрофа! Бувають виключення з правил: наприклад, Федеріко Фелліні — Джульєтта Мазіна. Але такі пари — одиничні. Тому вони і виключення.

«ВУЗЛИКИ» БІОГРАФІЇ

Дружина Інна Тимофеєва — однокурсниця, актриса Московського театру «Современник».

Двоє дітей: Даша (20 років) — студентка продюсерського факультету ВГІК, та Ваня, якому виповнилося два роки.

— Свого часу кінокритика та журналісти говорили, мовляв, Гармаш — актор хороший, але його типаж передбачає певне амплуа. Останніми роками ви повністю розбили цю думку. Однак, поклавши руку на серце, на вашу особисту думку, які ролі недоступні актору Сергію Гармашу?

— Відразу можу сказати, Ромео вже ніколи не зіграю, Гамлетом не зможу стати...

— Гамлетом чому не зможете?

— Хоч би тому, що вся чарівність Гамлета в тому, що йому було 24 роки...

— А як же тоді Інокентій Михайлович Смоктуновський, який став неповторним, на мій погляд, Гамлетом далеко не в цьому віці?!

— Припустимо, приклад, дійсно, спірний. Але я, безумовно, усвідомлюю, що є персонажі, які не тільки не зміг би зіграти, але ніколи й не мріяв про них. Не знаю навіть, захотів би це зробити, якщо отримав би раптом несподівану пропозицію?.. Безсумнівно, я — не Ромео, не Арман із «Дами з камеліями». Розумієте? Ці історії не про мене. Звичайно, може статися, в певному контексті зміг би зробити подібні образи, але не впевнений, що мені самому було б це цікаво.

— Мені колись сказали, що талант — це, з одного боку, міцний професіоналізм. З іншого, вміння зберегти погляд дитини на те, що відбувається навколо. Ви — високопрофесійний актор. Це — догма. А ось на питання, що у вас залишилося від дитини, так і не відповіли...

— Напевно, іноді я готовий до вчинків, які людям дорослим можуть видатися абсолютно навіженими або навіть ідіотськими. (Посміхається). Але актор повинен зберігати в собі якусь дурість, непередбачуваність. У Галини Борисівни Волчек, художнього керівника театру «Современник», якому я служу вже багато років, є фраза, яку вона часто повторює. Зміст цього висловлювання в тому, що при зустрічі з незнайомим режисером, з новою роллю в театрі або кіно, актор повинен відчувати себе першокласником. От я і намагаюся в таких ситуаціях бути не артистом, у якого за плечами близько сотні фільмів, а недосвідченим першокласником... (Після паузи — знаменита гармашевська усмішка)

«ВУЗЛИКИ» БІОГРАФІЇ

Народний артист Росії (2006 рік).

Лауреат престижних російських кінопремій: «Ніка» («Механічна сюїта» та «Ніжний вік»), «Золотий Овен» («Ніжний вік»), «Золотий Орел» («Свої», «12»).

Фільми «12» Микити Міхалкова та «Катинь» Андрія Вайди, в яких Сергій Гармаш брав участь, було номіновано на премію Американської кіноакадемії «Оскар».