Середньовіччя. Нам не по дорозі?

Суворе міжнародне журі відбирало роботи на конкурс. На фестивалі було представлено новинки 80 художників із 12 країн. Організатори Галина Бригер та Євген Михальченко, підключивши до фестивалю солідних спонсорів, провели його як справжнє свято мистецтв, про яке будуть згадувати в Грузії, Вірменії, Росії, Україні, Швейцарії, Нідерландах та інших країнах.

Атмосфері свята, насправді, були співзвучні лише деякі твори, які ніби спеціально служать для відпочинку і можливості відволіктися від складних проблем сучасності. Час від часу бажаючі могли забратися у величезний кокон, сплетений із гумових смуг групою нідерландських архітекторів, і погойдатися, як у гамаку. Були й інші розваги, створені художниками, але в цілому експозиція являла собою неначе індикатор больових точок світової спільноти.

У центрі залу на підлозі розмістилася (вірніше, розлилася) інсталяція німецького художника М. Ландена «Нафтова пляма». Чорна багатометрова плівка поверх фігури людини, яка безпорадно вибирається з-під неї, символізує всю темряву екологічних катастроф планети.

Ось іде, з незвичним шумом, довговолосий молодий художник у стародавніх дерев’яних черевиках, його сусід — босоніж, хоч і в пристойному костюмі, але на голе тіло. Це представники групи «SHP-Europa», що сповідують повернення до натуральних основ, десь на рівні середньовіччя. Вони вивчають магічні знаки і філософію алхіміків, демонструють якісь записи, малюнки і символи на пожовклих листках, макети споруд, розташованих на антикварних меблях. Збираються спорудити в ландшафті багатометровий знак «Sinn simbol», що втілює їхні космогонічні уявлення: «0» як початок, далі шлях розвитку, який підштовхується з двох боків протиріччями «+» і «—», а на завершення стрілка вічності. На макеті цей знак меншого розміру, і члени групи демонструють на ньому щось алхімічне: наливають у ямку «0» масло, підпалюють, вимовляють мудровані тексти і одночасно засипають стружки в стародавній дерев’яний млин для кукурудзяних зерен.

Відлуння війни відобразилось у багатьох творах художників різних країн. Терор 11 вересня 2001 року в США став поштовхом до створення німецької групи «MACHTFRIEDEN» («Роби мир»). Її ініціатор П. Блюме зачитував заклик до художників фестивалю приєднатися до руху боротьби з тероризмом, у списках якого вже понад двадцять імен. Роботи художників арт-групи різноманітні за технікою, але об’єднані однією темою: плакат «NO WAR» («Ні війні»); театралізовані перформанси на тему руйнування людини- будівлі; інсталяції з зображенням роздавлених іракців і просто скривавлених голів без національності; обличчя з зашитими ротами та інші зображення насильства. Войовничість, із якою ці художники ненавидять тероризм, дещо лякає: а чи не витіснить вона в душі ту доброту і миролюбність, із якими тільки й можна «робити мир»?

Наслідкам афганської війни було присвячено відеофільм С. Тірея «18 років потому». У ньому змонтовано кадри домашньої відеозйомки однієї вечірки вісімнадцятирічної давності і безлюдний кам’янистий пейзаж із зруйнованих будинків після війни.

Проект фотоінсталяцій «Сигнали неточного часу» Олени Голуб (Україна) також присвячено переосмисленню історії, співвідношенню особистості й суспільства на матеріалі тоталітарного часу, де головними особами конфлікту виступали Гітлер і Сталін, а у вир подій було втягнуто людей, які не бажали вбивати. Втім, не все так однозначно просто в цих питаннях, і актуальність відповідальності кожного в ході історії залишається такою ж, як і у всі часи. Особисту причетність до подій у світі передано у фотоінсталяціях участю облич із сімейного альбому, достовірних у переживаннях та оцінках, як і використання інших архівів: листів, листівок, плакатів тощо.

Для багатьох робіт нідерландських художників характерні споглядальність і аналітичність. У чомусь вони нагадують по духу скромну велич їхніх попередників — «малих Голландців» ХVII століття.

Художниця Й. Туберген вважає за краще ставити запитання, а не давати готові відповіді, і завжди залишає місце для глядацької співучасті у своїх творах. Великий металевий куб, виготовлений за її проектом у Магдебурзі, встановлено в Ельбауенпарку, (ландшафт якого прикрашає немало авангардних скульптур та інсталяцій фестивалю). Художниця пропонує кожному спробувати заглянути всередину і уявити, яка таємниця може міститися всередині будь-якого явища, як треба прагнути його зрозуміти, а не лише бачити обтічність зовнішнього. Вона часто їздить країнами світу, і її непокоїть те, що роз’єднує людей і призводить до конфліктів. У творчості Туберген це матеріалізується як стіни і перешкоди, а вікна і двері — як можливість виходу, контакту. Стримані за кольором аналітична графіка Р. Кемпена і чорно-біле фото Ф. Ейка основну увагу направляють на внутрішній світ людини, яка шукає гармонію з зовнішнім. Різноманітна творчість Е. Райк — інсталяції в ландшафті, кераміка і графіка більш динамічнi, і перекликається по духу з пустотливими сценками картин Стена і Остаде.

Висока образотворча культура була властива фотоінсталяціям Н. Монталбетті (Італія). Вона використовує газетні й журнальні цитати, щоб створити образ міста Рима, в якому «тоне» і намагається «випливти» людська особистість. «Загинула азіатська жінка в коричневому пальті…» — тиражуються прикмети для тих, хто може назвати її ім’я. Бачачи на фотографії тьмяний погляд безіменної, розумієш, що за життя на неї, напевно, ніхто не звертав уваги, і тепер ніхто не назве її ім’я ніякою мовою. Справді, її непримітне коричневе пальто лежить на тій же полиці, що й «Шинель» М. Гоголя.

Швидкоплинність і скороминучість життя, але з відтінком святкового захоплення, підкреслює у своїй творчості У. Твелмен (Швейцарія). Він створює об’єкти з дерева складної архітектоніки, встановлює в парках та інших природних ландшафтах, але стоять вони не дуже довго. «Ось цією пилкою, — показує художник, — я створюю твір, а потім нею ж розпилюю на частини, і він помирає, як і ми, залишаючись у землі». Кожного разу Твелмен створює пам’ятне фото свого шедевра, яке цілком можна використовувати як вітальну листівку.

Своєрідна філософічність властива і роботам українських художників, представлених на фестивалі. Проект «Ante factum» А. Твердого і куратора О. Лагутенко було виконано як рухомі барельєфні об’єкти. У них гармонійно поєднуються ігрова і абстрактно-узагальнююча складові. Повільний рух кінетичних частин зачаровує мінливістю створюваного щоразу нового відтінку образу і втягує у сферу роздумів про час, людей і Всесвіт.

Проект «Формат людини» В. Денбновецької, в якому використано фільми про спорт двох країн — німецький 30-х років та радянський 80-х, — спроба розглянути позаполітичний, загальнолюдський, м’язово-здоровий аспект існування. Але треба сказати, такому сприйняттю постійно заважали миготіння одіозної фігури Гітлера на екрані і застійне дихання Брежнєва за кадром, з чого напрошувався інший висновок про те, що на біговій доріжці від соціуму не втечеш.

Дніпропетровський скульптор В. Наконечний, який представив лаконічну бронзу, черпає натхнення в архаїчній глибині нашої історії. На своєрідній позачасовій езотериці базується емоційно стриманий живопис В. Мельника. Динамічна серія фотографій молодої художниці Л. Наконечної в проекті «Деконструкція» — кроки в багатообіцяючому напрямі виходу українського мистецтва до тем сучасності.

Хоч, як показує більшість представлених робіт на нинішньому міжнародному фестивалі, сучасність нерідко дає художникам так багато негативних емоцій, від яких хочеться сховатися куди завгодно, хоч в іншу епоху ( разом з поттероманами тощо). Зрозуміло, що це всього лише така естетична позиція, на фоні якої зростаючі, як гриби, нові проблеми здаються ще вищими.