«Тероризм як такий існував у всі епохи, але ми вдаємо, що кожного разу відкриваємо його заново»

Після прем’єри «Зільс-Марії» Олів’є Ассаяс зустрівся з представниками українських ЗМІ.

— Чи можна сказати, що «Зільс-Марія» складає певну паралель з «Персоною» Бергмана?

— Не буду проти, якщо ви так скажете. Але я не відштовхувався від його творчості безпосередньо. У цій картині я хотів сконцентрувати увагу на роботі акторки — Бінош передусім. На тому, як вона створює свій образ. Під час написання сценарію я, звісно, розумів, що так чи інакше, відсилаюся до «Персони» Бергмана, що знаходжуся на його території, але все-таки поводився обережно і не передивлявся цей фільм. Опиратися такому порівнянню, звичайно, не буду. Я не просто поціновувач його творчості — я його особисто знав і записав із ним безліч інтерв’ю, які потім видав окремою книжкою. Тож це достатньо багато означає і в «Зільс-Марії» також.

— Чи не здається вам, що цей сюжет занадто простий, щоб Бінош повною мірою розкрила у ньому свій талант?

— У Бінош — дуже велика акторська кар’єра. У неї було багато складніших образів, але я хотів створити для неї роль, в якій вона була б сама собою, показала би своє щоденне життя акторки. Це не дуже складне психологічне завдання, але Жюльєт воно все ж надає можливість показати себе трохи інакше.

— Чи не зіб’є глядача з пантелику таке подвійне перевтілення?

— Судячи з успіху картини в прокаті, глядач її все-таки сприйняв. Я впевнений, що там присутній момент гри, який інколи змушує і посміхнутися, тому що проявляються якісь приховані речі. Але «Зільс-Марія», думаю, розповідає про плин часу, в якому будь-яка людина, — в даному випадку акторка — приймає своє універсальне обличчя, вона з ним мириться, вона рухається із цим часом.

— А якщо говорити про вас — чи відчуваєте ви цей час своєю епохою?

— Ми епоху не обираємо. Я намагаюся просто взяти з усіх умов, що нам було дано, найкраще. Незважаючи на те, що дуже багато й поганого.

— Ви спиралися на реальні події як основу для сценарію?

— Я не черпав свої сюжети зі щоденної преси або інших сцен актуального життя. Мене завжди цікавило відсилання до історії. Наприклад, мій фільм про знаменитого терориста «Карлос» засновано на конкретних архівах через 20 років після зображених подій. Або «Сентиментальні долі» — роман, що описує процес переходу до промисловості у світі. За моїм переконанням, для того, щоб передати будь-яку актуальну подію, потрібний час. Режисерська робота вимагає  впорядковування фактів і потім їх докладного вивчення, щоб на гарячу руку не відображувати їх на свій лад.

— Один із персонажів «Зільс-Марії», молодий режисер, збирається їхати до України для зйомок. Чому раптом?

— Коли я писав сценарій, мені здавалося абсолютно реальним, що молодий американський режисер вирушає знімати кіно до України. Сподіваюся, що так буде.

— Ви пригадали про тероризм. Зараз це проблема і у Франції — маю на увазі напад на редакцію сатиричного журналу «Шарлі», й в Україні — у зв’язку з кризою на  Донбасі. Скажіть, під час роботи над «Карлосом» Ви дійшли висновку, звідки все-таки береться тероризм?

— Тут дві відповіді. Перша практично неможлива, тому що лежить в метафізичній, філософській площині — звідки беруться нещастя, людська злість. Тут мені складно відповісти. Кожен, напевно, шукає відповідь для себе сам. Але є й другий аспект. Тероризм як такий існував у всі епохи, але ми вдаємо, що кожного разу відкриваємо його заново. Будь-який теракт — це чітко спланована дія, яка не може бути ізольована від суспільства, це передусім зброя війни, чи то політична, чи фактична війна. Теракт народжується за вказівкою певних людей, і відразу знаходяться інші люди, готові все це здійснити. Це не секрет.

— Якщо повернутися до «Зільс-Марії», чи говорить вона про смерть старого кіна й театру?

— Не комедія, але легка іронія тут присутня. Саме завдяки іронії я можу говорити у своїх фільмах про старіння, про плин часу, про втрату різних речей. Легка посмішка дозволяє переходити до серйозних питань.

— З одного боку — «Карлос» із його політичними деклараціями, з другого — імпресіоністськи знята «Зільс-Марія». Ви лівак чи естет?

— Не вважаю себе лівим інтелектуалом. У «Карлосі» я швидше історик. Взагалі, складно говорити про жанри й стилі, тому що ми можемо одночасно, наприклад, читати інтелектуальні книги й слухати важкий рок. Різноплановість і багатогранність якраз і робить із нас людей, і тому прив’язувати себе до певного формату було б злочинно. Просто потрібно слідувати за натхненням.