За «мистецтво пам’яті»

Патрік Модіано —  один із найяскравіших представників повоєнної генерації французьких письменників, названий «Прустом нашого часу», який став класиком у себе на Батьківщині, проте мало відомий за межами Франції. За словами одного з представників Шведської академії, премію йому присуджено за «мистецтво пам’яті, завдяки якому він показав найнезбагненніші людські долі й розкрив нам світ часів окупації».

Нагадаємо, Патрік Модіано став п’ятнадцятим лауреатом із Франції поряд із Жаном-Марі Ле Клезіо, Роменом Ролланом, Анатолем Франсом, Франсуа Моріаком та іншими. Стількома нобеліатами не може похвалитися жодна інша література світу.

Жан Патрік Модіано народився 30 липня 1945 року в Булонь-Біянкурі, що в передмісті Парижа. Його мати Луїза Кольпейн, фламандка  за походженням, була актрисою, а батько Альбер Модіано, тосканський єврей, авантюрист, займався спекуляціями на чорному ринку. Одного разу його (як єврея)  заарештували під час облави, і лише завдяки втручанню друзів-колабораціоністів він уникнув депортації.  До кінця війни був змушений жити під чужими іменами. Батьки майбутнього письменника познайомилися в Парижі 1942 року, а побралися 1944-го. 1945 року народився їхній перший син Жан Патрік, а 1947-го — молодший Руді. Дитинство Патріка минає серед друзів батьків, кінематографістів, вихідців із Центральної Європи. Родина часто переїздить із місця на місце. Коли Патріку минуло 4 роки, родина розпалася, й мати відправляє старшого сина спочатку до няньки молодшого, Руді, потім — до однієї зі своїх подруг, у домі якої постійно збирається різне сумнівне товариство. Коли жінку заарештовують за пограбування, Патрік на три роки потрапляє до інтернату. Самотність, викликана відсутністю батька та постійними гастролями матері, дуже зближує Патріка з молодшим братом Руді. Проте 1957 року десятирічний Руді помирає від лейкемії, й дитинство Патріка закінчується.

Протягом 1956 — 1960 років Патрік навчається в містечку Жуї-ан-Жоза у школі Монтсель із майже військовою дисципліною, звідки він неодноразово втікає. 1962 року він закінчує школу в Ансі й записується до ліцею Генріха IV у Парижі на підготовчий курс для вступу до університету, проте за кілька місяців покидає навчання. Щоб допомогти матері, котра страждає від безгрошів’я, він перепродує книжки. Патрік епізодично спілкується з татом, котрий розбагатів і став досить відомим бізнесменом. У юнака є мрія: розбагатіти, як і батько, тільки в інший спосіб — письменницькою працею. Але з настанням повноліття він повністю пориває всі зв’язки з ним.

До літературних кіл Патріка Модіано ввів письменник Реймон Кено, друг матері з 1960 року, котрий опікав його з підліткового віку. Спочатку Модіано брав у Кено приватні уроки з геометрії, а потім завдяки йому отримав доступ на прийом, який влаштовувало для письменників видавництво «Ґаллімар».

1967 року Патрік Модіано видає в цьому видавництві свій перший роман «Площа Зорі», спершу давши його прочитати Реймону Кено.  В романі він порушує дражливі для французького суспільства теми колабораціонізму в період окупації, антисемітизму, чорного ринку, подвійної моралі. Письменник одразу стає відомим і відтоді поринає в літературну працю.

1970 року Патрік Модіано одружується з Домінік Зерфусс, донькою архітектора. Від цього шлюбу народжуються дві доньки — Зіна (1974 р.), яка стала режисером, та Марія (1978 р.), в майбутньому співачка й письменниця.

Його третій роман «Бульварне кільце» 1972 року здобуває премію Французької академії Grand prix du roman.

1973 року Модіано в співавторстві з режисером Луї Маллем пише сценарій фільму «Лакомб Люсьєн», в якому знов постає тема колабораціонізму та зрадництва. Фільм, що вийшов на екрани 1974 року, спричинив справжній скандал.

1978-го Модіано отримує Гонкурівську премію за роман «Вулиця Темних Крамниць» і міцно утверджується в рядах сучасних письменників, не належачи до жодних літературних шкіл та течій.

У наступні роки виходять його романи «Юність» (1981), «Такі славні хлопці» (1982), «Зниклий квартал» (1985), «Серпневі неділі» (1986), «Відтермінування вироку» (1988), «Весільна подорож» (1990), «Цирк іде» (1992), «Дора Брюдер» (1997), «Незнайомці» (1999), «Нічна катастрофа» (2003), «Родовід» (2005), «Горизонт» (2010), «Нічні трави» (2012), «Щоб ти не заблукав у кварталі» (2014).

У 1980-ті роки. з-під пера Модіано виходять кілька дитячих книжок : «Пригоди Шури» (1987), «Наречена Шури» (1988). Патрік Модіано написав також тексти двох десятків пісень, покладених на музику його другом і колишнім однокласником Югом де Курсоном. Ці пісні звучали у виконанні Франсуази Арді, Режіни, Анрі Серока, Мони Ефтре.

Творчість П. Модіано здобуває численні відзнаки як у Франції, так і за її межами, серед яких — Літературна премія князя Монакського та Премія Австрійської держави з європейських літератур.

1996 року Патрік Модіно стає кавалером ордена Почесного легіону.

Кожна з книжок Патріка Модіано тою чи іншою мірою є автобіографічною, він прагне зрозуміти епоху, в якій сам не жив, але яка вплинула на його долю та сформувала його особистість.

«Мені завжди здавалося, що я народився внаслідок хаосу Другої світової війни. І мені завжди здавалося, що писати- значить навести лад у цьому хаосі»,- зазначив Патрік Модіано в одному зі своїх інтерв’ю.

Одна з основних тем у творчості Патріка Модіано -втрата власного коріння у сучасного суспільства й пошуки ідентичності (як власної, так і національної, соціальної). Його героїв бентежить відчуття втрати, відсутності, відчуженості, а минуле не відпускає і тривожить їх. Оповідач у його творах виступає зазвичай у ролі спостерігача, страждаючи й намагаючись віднайти сенс численних подій, пригадуючи найдрібніші деталі, вивчаючи найдріб’язковіші на перший погляд документи, які допомогли б йому глибше зрозуміти самого себе, своїх близьких або й узагалі незнайомців. Деякі його сторінки ніби написані справжніми детективами чи істориками.

Інша тема, до якої постійно повертається Модіано, — період німецької окупації Франції, «ганебна епоха». Неоднозначні політичні погляди батьків (батько займався спекуляціями разом із колабораціоністами, а мати працювала на кіностудії «Континентал-Філмз», створеній за сприяння нацистів) не могли не вплинути на свідомість автора. Всі його головні герої живуть у ситуації невизначеності, непевності, двоїстості, страху бути викритими.

І майже всі твори Патріка Модіано червоною ниткою пронизує тема пошуків батька, виступаючи в них як тло, а інколи й виходячи на перший план, як у «Родоводі». Альбер Модіано — контрабандист, спекулянт, утікач із фальшивими документами, — був загадковою з усіх точок зору постаттю, й через письменство автор намагається хоч трохи розгадати цю таємницю і звільнитися від тягаря минулого. 

Оповідь у його романах зазвичай ведеться від першої особи й тече неквапно, немов французькі ріки — тихоплинні, прозорі, звивисті, з багатьма притоками. Події, змальовані в одній книжці, нерідко отримують подальший розвиток у наступній, одні й ті самі герої кочують із роману до роману.

Творчість Модіано нагадує великий музичний твір, у якому одна й та ж тема, повторюючись, розвиваючись і поглиблюючись від роману до роману, врешті досягає крещендо.

Два романи Патріка Модіано — «Вулиця Темних Крамниць» та «Зниклий квартал» — були перекладені українською мовою й вийшли друком 2005 року у видавництві «Пульсари» в рамках Програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні, відтак започаткували знайомство українського читача з цим своєрідним і непересічним французьким письменником.