Донести правду в «сіру зону». I про «сіру зону»

Для «Дня» тема Криму ніколи не була другорядною. І позитивні, і тривожні процеси на півострові редакція відстежувала постійно через своїх кореспондентів та авторів, через круглі столи з фаховими експертами, що їх «День» організовував, зокрема, й у Сімферополі, через живий діалог з тамтешнім розумним середовищем. До речі, це робив наш багаторічний власкор на півострові Микола Семена, котрий нині є нашим автором, а також автором проєкту «Крим.Реалії».

Читачі «Дня» добре знають історію його арешту, як він дістав від суду окупантів умовний термін і заборону на публікацію через статтю в розділі «Думки» на зазначеному сайті. На щастя, Микола Михайлович зараз уже може вільно працювати в Києві. Проте, на жаль, на півострові свободи слова фактично немає. «Крим.Реалії» — проєкт української служби «Радіо Свобода», який працює і для мешканців Криму, і для жителів материкової України й усього світу. Його було започатковано одразу після початку анексії півострова, і першим його співробітником став Володимир ПРИТУЛА, спецкор «Радіо Свобода» на півострові, а нині головний редактор проєкту української служби «Радіо Свобода» «Крим.Реалії». Ми мали нагоду поспілкуватися з паном Володимиром про несвободу слова на півострові й загалом кримську тематику в нашому інфопросторі.

«ОТРИМУВАТИ КОНТЕНТ ІЗ КРИМУ ДЕДАЛІ ВАЖЧЕ»

— В одному своєму інтерв’ю ви нагадували, що місією «Радіо Свобода» є донесення інформації на ті території й тим людям, які зазнають обмежень у свободі слова. Яким чином проєкту «Крим.Реалії» вдається її досягати протягом ось уже семи років? Чи змінюється за цей час і як ваш контент, ваша команда, підходи до відбору інформації?

— Проєкт «Крим.Реалії» було створено в перші дні анексії Криму, і найперше перед нами постало завдання доносити інформацію власне до кримчан про те, що відбувається на півострові. Бо ми одразу зрозуміли, що зі свободою слова будуть проблеми. У перші ж дні так і сталося: повимикали українські телевізійні канали, дуже швидко закрили всі незалежні видання, багато кримських журналістів були вимушені виїхати за межі півострова. З перших днів ми відчули цей тиск і на собі. Наших журналістів викликали фсбешники, не давали працювати поліцейські, оця сумнозвісна «самооборона». Погрози, шантаж, фізичне насилля над журналістами — все це призвело до того, що майже 60 журналістів, які з нами співпрацювали, — а це кожен третій-четвертий журналіст Криму, — були вимушені перервати співпрацю або виїхати за межі півострова. Це виявилося справжнім випробуванням для нас. Адже кожен такий випадок, як, наприклад, обшук і затримання Миколи Семени чи арешт Владислава Єсипенка, — одразу діє на наших колег, які працюють там фактично в підпіллі, кожен із них задумується над своєю безпекою. Тобто кожен такий випадок — це зменшення контенту. Журналісти, які там працюють, мають бути більш обережними, вони змушені відмовлятися від деяких планів — своїх і редакції, тому що буває просто небезпечно щось знімати, про щось писати. Через це деякі люди були змушені не лише відмовитися від співпраці, а й навіть змінити професію. Пригадую, коли мені надійшла есемеска від нашої колеги із Керчі, котра написала: «У меня под дверью ФСБ. Что мне делать?». І я не знаю, що робити і що їй сказати. Або випадки, коли зранку мені телефонує син Миколи Семени і каже, що прийшли фсбешники і проводять обшук. І потім одне за одним ідуть повідомлення в різних месенджерах про те, що і там обшук, і туди прийшли фсбешники... За один ранок — шість-сім таких повідомлень, і ми не можемо нічого вдіяти. Хіба що — знайти адвоката і направити його туди. Тому, звичайно, отримувати контент із Криму дедалі важче. Дедалі менше стає журналістів-професіоналів, які там можуть працювати і передавати інформацію. З іншого боку, утворився такий феномен, як кримська громадянська журналістика. Коли люди, які не є журналістами, приходять і виконують роль професійних журналістів. Це велика група блогерів, стрімерів, які пов’язані з громадською організацією «Кримська солідарність». Ми бачимо, що їх теж просто «косить» ФСБ, вириваючи із журналістських лав. Зараз щонайменше дев’ятеро таких наших колег, громадянських журналістів, які поширювали інформацію про те, що відбувається в Криму з арештами, обшуками, судами, надавали її нам та іншим незалежним мас-медіа, — або вже засуджені, або їх судять. Це Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов, Марлен Асанов, Сейран Салієв, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв, Амет Сулейманов. Вони дістали по 15, 20, а то й більше років — за те, що вони буцімто є членами терористичної організації. Насправді вони, з одного боку, просто стрімили і писали, а з іншого — вони віруючі люди і ходили в мечеть. Ту мечеть, яка не підконтрольна російській владі. Щось подібне і з кейсом Владислава Єсипенка.

ВОЛОДИМИР ПРИТУЛА НА АКЦІЇ НА ПІДТРИМКУ НЕЗАКОННО УВ’ЯЗНЕНОГО В КРИМУ АВТОРА «КРИМ.РЕАЛІЇ» ВЛАДИСЛАВА ЄСИПЕНКА / ФОТО З АРХІВУ ВОЛОДИМИРА ПРИТУЛИ

«МИ НАМАГАТИМЕМОСЯ ЗРОБИТИ ВСЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ ВЛАДИСЛАВУ ЄСИПЕНКУ»

— Яким ви бачите подальший перебіг подій у його «справі»?

— На жаль, ми не можемо цього знати. Тому що це не судова система і не правовий процес. Це політичні рішення, які були ухвалені в Москві, і лише від перших осіб, очевидно, залежить, якою буде доля тієї чи іншої людини, переслідуваної зараз у Криму. Владислав Єсипенко так само не є власне професійним журналістом — він прийшов як громадянський журналіст, але виконував редакційні завдання. Він цілком якісно робив матеріали, опитування, знімав сюжети і передавав усю цю інформацію. Владислав не кримчанин, але тривалий час жив у Севастополі і знає Крим, місцевих людей. Він кілька років їздив із материкової України і знімав для нас хороші речі. У Криму бачили, що він знімає і що він передає. Але заарештували його за звинуваченням у шпигунстві, а зараз уже цієї статті немає. Зараз уже його звинувачують у тому, що він мав при собі якусь зброю чи вибухівку. Хоч і він стверджує, що це йому підкинули, і просто нелогічно було б йому тримати це. Більше того, він передав нам і ми опублікували декілька його записок — репортажів з-за ґрат, у яких він описував, що відбувалося, як його затримали, як катували. Він описує і те, як він давав покази, і те, що він говорив у так званому інтерв’ю для кримського державного телебачення, начебто цю вибухівку він спеціально тримав при собі для того, щоб захищатися від кримських татар... Логіки в цьому жодної. Єсипенко мав зізнаватися в тому, що він «японський шпигун» чи готував на когось замах, тому що його просто катували. Тому, що буде далі, очевидно, відомо тільки Путіну чи його оточенню. Ми намагатимемося зробити все, щоб допомогти Владиславу, його сім’ї. Він отримав листа від президента компанії «Радіо Свобода», в якому йому дали обіцянку, що він матиме підтримку, — з ним працюють адвокати; напевно, сім’я його теж не залишиться без підтримки. Ми намагаємося привернути увагу до цього кейсу і української преси, і міжнародних організацій. Так само як ми пишемо і про всіх інших, кого переслідують у Криму. Зараз багато інформації подаємо про переслідування свідків Єгови — понад десяток людей уже засудили лише за те, що вони ходять не в «ту» церкву. Ми пишемо про переслідування Православної церкви України, про переслідування мусульман, яких звинувачують у причетності до терористичних груп, хоча жодного теракту вони не вчиняли. На жаль, це окупована територія, «сіра зона». Ми не знаємо, що може там бути, там жодна людина не може почуватися в безпеці. Тим більше, журналіст, а незалежний і поготів.

«СХОЖИЙ ПРОЦЕС ВИТІСНЕННЯ «РАДІО СВОБОДА» ВІДБУВАЄТЬСЯ І В РОСІЇ»

— А як у цьому сенсі ведеться вашим колегам із бюро «Радіо Свобода», які працюють у Росії та Білорусі?

— Вочевидь, російська влада хоче такі умови, які зараз є в Криму, поширити на всю Росію. А білоруський президент, власне, це вже зробив. Тому що ми бачимо, скільки заарештовано журналістів, скільки побито, вислано. І зараз їх переслідують, тягають по судах, штрафують... У Білорусі все йде до того, що буде так, як у Криму, дуже швидко. Білорусь великими кроками йде до цієї «сірої зони». Там теж заарештовані й перебувають за ґратами журналісти «Радіо Свобода». Як і в Криму, там заборонено діяльність редакції, так само блокується сайт «Радіо Свобода». Схожий процес витіснення «Радіо Свобода» відбувається і в Росії. Згідно із законом про «іноагентів», російська влада вимагає позначати контент — що його виготовлено іноагентом. «Крим.Реалії» не буде цього робити — таке рішення керівництва компанії, оскільки Крим не є міжнародно визнаною частиною Росії і «Крим.Реалії» працює для громадян України, які перебувають у Криму. Але за відмову від таких позначок штрафують і російську службу — це величезні, мільйонні штрафи. Компанія бореться з цим юридичним шляхом. Але очевидно, що вирішення цього питання також лежить у політичній площині. Росія вважає, що таким чином вона протистоїть Сполученим Штатам. Хоча компанія «Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода» є міжнародною і незалежною. Так, вона отримує фінансування від Конгресу США, але воно здійснюється через незалежні структури, і редакційна політика «Радіо Свобода» є незалежною від позиції уряду США. Досить часто виходять об’єктивні критичні матеріали про те, що відбувається на міжнародній арені, лунають об’єктивні оцінки американської політики. Але в Росії — крім того, що перекривають одне із джерел об’єктивної інформації, — ще й вважають, що це, можливо, якийсь елемент протистояння зі США.

«ЖУРНАЛІСТИ ВСЕ ОДНО Є ВАЖЛИВОЮ ЛАНКОЮ В РОЗВИТКУ САМОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ»

— Нещодавно наш Президент зустрічався з кримськими журналістами — зокрема, там була і представниця «Крим.Реалії», це інтерв’ю буде опубліковано вже 19 серпня. Як ви оцінюєте цю ініціативу, чи вона не запізніла?

— Що більше Президент України спілкується з журналістами, то краще. Тому те, що він погодився на пропозицію групи кримських журналістів зустрітися і поговорити про проблеми Криму, кримчан, — це позитивно. Думаю, що інтерв’ю буде цікавим, і сподіваюсь, що Президент відповів на запитання журналістів. Важливо, щоб такі зустрічі відбувалися частіше. Тому що Крим — для українського суспільства важлива тема. З іншого боку, я підтримую тезу, що Президентові потрібно в принципі більше спілкуватися з пресою — не лише на кримські теми, а й Донбасу, інших регіонів, загальноукраїнські злободенні питання та всі інші, які турбують українське суспільство. Хоч би як там було, але журналісти в будь-якому разі залишаються посередниками між владою та суспільством. Попри всі зміни в новітніх технологіях, вони все одно є важливою ланкою в розвитку самого суспільства і держави.

— Ваш проєкт конвергентний — це і сайт, і відео, і радіо, і мобільний додаток, сторінки в соцмережах (наприклад, я читаю вас у Telegram), також спеціальні програми на телеканалах. На який із каналів донесення інформації зараз найбільший запит?

— Справді, і технології розвиваються дуже швидко, і саме суспільство — у сприйнятті й користуванні ними. З іншого боку, різні верстви користуються різними майданчиками — хтось слухає радіо, хтось дивиться телевізор, хтось читає Telegram, хтось заходить в інші соцмережі. Ми це розуміємо і використовуємо різні майданчики для того, щоб, з одного боку, інформувати кримчан, а з другого — інформувати про Крим. Для цього у нас є три сайти — українською, російською та кримськотатарською мовами. Це було принципове рішення керівництва компанії. У нас є радіопроєкт, який веде мовлення на Крим 24 години протягом семи днів на тиждень спільно з партнерами, громадською організацією «Радіо кримських громад». Ми виробляємо свій контент три години в робочі дні й випускаємо підсумкову програму у вихідні; також у нас є телепроєкт, який робить дві телевізійні програми для української та російськомовної аудиторії в інших країнах, ми працюємо в усіх соцмережах, у тому числі й російських, і таким чином намагаємося донести інформацію на всіх доступних майданчиках. Якщо на початку наш сайт читали переважно з настільних комп’ютерів, то зараз десь від 60 до 80 відсотків людей читають нас зі смартфонів. Ми запустили оновлений додаток також трьома мовами. З іншого боку, у нас є стала аудиторія радіо, яка слухає або на приймачах, або в ютубі; у нас є телевізійна аудиторія, яка дивиться нас в Україні й отримує інформацію про те, що відбувається в Криму, і є російськомовна аудиторія, яка в різних країнах світу довідується про те, що відбувається в Криму. Так що ми не можемо сказати, що якийсь майданчик головний — усі вони для нас важливі. Інша річ, що ми мусимо йти в ногу з часом і задіювати нові майданчики, щоб донести актуальну інформацію до ще ширшої аудиторії.

«НА ПРАВОЗАХИСНИКІВ ЗАРАЗ ПОКЛАДЕНА ВЕЛИКА МІСІЯ»

— Як ви оцінюєте українське експертне середовище стосовно теми Криму? Наскільки сильно, повно, об’єктивно вона висвітлюється? На своїх майданчиках ви таке коло збираєте — зокрема, саме на вашому ресурсі вийшло останнє велике інтерв’ю Євгена Марчука, присвячене темі Криму.

— Насправді, експертів по кримській проблематиці не дуже багато. У певний час інтерес української аудиторії до кримської теми почав згасати. З іншого боку, ми бачимо, що останнім часом з’являються нові експерти, є запит суспільства, є запит влади на те, щоб подивитися, що відбувається в Криму, і думати, що робити Україні та українському суспільству з півостровом далі. Якщо такий запит існує, то, зрозуміло, експертне середовище також звертатиме більше уваги до цієї теми. Серед багатьох кримчан, які змушені були виїхати, є серйозні вчені, політологи, економісти, котрі продовжують стежити за ситуацією. Я можу називати багато прізвищ: Андрій Клименко, Андрій Іванець, Андрій Щекун і ще десяток, а то й більше кримчан, які там жили і виросли, знають усе про Крим і продовжують займатися цією тематикою. Є фахівці, які займалися Кримом як політики або експерти, як той же самий Євген Кирилович Марчук, чий вплив на перебіг подій у Криму був дуже великим. Можливо, він поки що не оцінений. Це буде потрібно досліджувати, і гадаю, що це буде досліджуватись. Євген Кирилович знав Крим, стежив за ним і фахово реагував на ті події, які відбуваються зараз. Таких людей, як він, надзвичайно мало, якщо взагалі є. Але, в принципі, експерти є. Той же Ігор Семиволос, який досліджував Крим увесь час, та його команда із Центру близькосхідних досліджень, інші політологи, економісти, які раніше займалися Кримом і зараз моніторять ситуацію. Якщо українська влада зараз виявить інтерес до цих експертів на «Кримській платформі», то ми побачимо, що в різних сферах в Україні досить фахівців, які можуть досліджувати, рекомендувати і працювати з кримською тематикою. У тому числі — дуже великий прошарок правозахисників. Сьогодні на них покладена, певно, головна місія збору, аналізу інформації про те, які суспільні процеси відбуваються в Криму. Знаю, що результатами досліджень саме правозахисної спільноти користується як Українська держава — аналітики, силовики, юристи, так і міжнародні організації. Українські правозахисники відіграють дуже важливу роль у тому, щоб інформувати міжнародне співтовариство про те, що відбувається в Криму.

«КРИМ — ЦЕ МОЄ РІДНЕ МІСЦЕ»

— Яким є особисто «ваш» Крим? Яким він є зараз і яким, на вашу думку, повернеться до нас після окупації?

— Я прожив у Криму більшу частину свого життя і майже все своє свідоме життя. Крим — це моя друга батьківщина, батьківщина моїх дітей, місце, де я виростив сад, виноградник, збудував дім. Це моє рідне місце. Я бачив, як Крим змінюється, наскільки він стає толерантнішим, відкритішим, насправді теплим місцем для багатьох. І все це було перервано 2014-го. І тепер Крим — це велика військова база, «сіра зона», зона репресій, переслідувань, страху. Це є для мене величезною травмою. Все це я пропускаю крізь себе, тому що бачу, як страждають не лише ті люди, які цього не хотіли, а й ті, котрі цього хотіли. Вони бачать, як вони помилилися, і для них це теж страждання, ми так само мусимо їх розуміти. Думаю, що, звичайно, з часом Крим зміниться. І вочевидь, коли він повернеться, це буде інший Крим. Можливо, навіть у юридичному плані. Але те, що зараз відбувається в Криму, вічно тривати не може. Історія засвідчує, що коли-небудь все це має закінчитися. Воно закінчиться. В це я вірю.