Американські наглядачі Меркель

Колись у Німеччині був популярний жарт про те, що манера канцлера Ангели Меркель говорити так, що її слова швидко забувають, поклала край традиційній історіографії. Хоч би як там було, а американські спецслужби, схоже, мають записи всіх кулуарних розмов, що відбувалися як у самому Берліні, так і за його межами.

На жаль, американському президентові Бараку Обамі та його адміністрації слід усвідомити, як сильно зараз підірвано довіру європейських союзників до Америки. І проблема навіть не в тому, що держави стежать одна за одною (це роблять усі). Швидше, важливо те, як пильно стежить американська розвідка за партнерами і саме ставлення США до союзників.

Минулі протиріччя у таких питаннях, як зміна клімату, утримання ув’язнених в Гуантанамо і війна в Іраку, були явним підтвердженням того, що взаєморозуміння між союзниками немає. І немає його найчастіше саме через розбіжності стосовно засобів досягнення загальних цілей. Проте скандал із прослухуванням телефонних розмов і багато інших одкровень колишнього співробітника американських спецслужб Едварда Сноудена вказують на більш глибоку проблему, а саме кризу взаємної довіри. Це ризикує призвести до більш серйозного розколу між Європою і США у той час, коли співпраця в галузі політики, економіки і безпеки знадобиться більше, ніж будь-коли.

Мабуть, навряд чи відносини між дружніми державами може бути зіпсовано більше, ніж коли керівник однієї країни стараннями іншої втрачає довіру своїх громадян. Проте після того, як скандал Національного агентства з безпеки докотився до Європи цього літа, Меркель була першою, хто спробував заспокоїти громадськість. Тому їй удвічі — як людині і як політику — може бути неприємно усвідомлювати, що її телефонні розмови прослухують.

Як колишній співробітник уряду Меркель, який працював з 2009 по 2011 рік, хочу сказати, що, перебуваючи на роботі, я досить недбало використовував мобільні засоби зв’язку. В принципі, звичайно, варто усвідомлювати те, що іноземна розвідка завжди намагається прослуховувати телефонні розмови уряду. Але є велика різниця в тому, чия саме розвідка це намагається робити — Росії і Китаю чи тієї держави, яка постійно акцентує увагу на важливості трансатлантичних довірчих взаємин і співпраці.

Деякі особливості президента Обами ще більше посилюють ситуацію. Важко пригадати, щоб хтось із його попередників настільки був роз’єднаний з колегами, які обіймають керівні державні посади. Замість того, щоб негайно зв’язатися з дружньою державою, він вирішив збрехати і відправив прес-секретаря Білого Дому Джея Карнея виступити з досить «невмілою заявою» щодо того, що уряд США «не відстежує» і «не відстежуватиме» комунікації Меркель. Не треба мати глибоких перекладацьких навичок, аби помітити незграбну спробу уникнути визнання в тому, що у минулому Меркель була об’єктом спостереження розвідки США.

Обама, здається, забув поставити собі одне просте запитання. Як можна пояснити стеження за головою держави, що перебуває серед найближчих соратників США в НАТО і афганській місії, головою держави, яка була удостоєна запрошення в Білий Дім «для вручення медалі Свободи» — найпочеснішої нагороди, яку Америка може присудити зарубіжному діячеві?

Більше того, Меркель не єдина, за ким стежили. Як у випадку з Францією можна пояснити подібні дії на адресу союзника, що намагався побудувати довірчі стосунки, надаючи військову і політичну підтримку в Лівії і Сирії? Мабуть, президент Франції Франсуа Олланд теж відчуває себе обдуреним — не лише через стеження США, але ще й через несподіване рішення Обами звернутися до Конгресу за схваленням резолюції, перш ніж розпочинати військові дії в Сирії.

Зрештою, яким чином Обама має намір переконати Євросоюз (чию делегацію у Вашингтоні теж прослухували) в тому, що для створення Трансатлантичного партнерства з питань торгівлі й інвестицій украй важливо вступити в чесні, серйозні і всеосяжні переговори? Деякі європейські авторитети — включно з президентом Європейського парламенту і лідером соціал-демократичної партії Німеччини (який ось-ось сформує з Меркель коаліційний уряд) — вже зараз наполягають на припиненні переговорів щодо Трансатлантичного партнерства. Можливий збиток від припинення або відмови від трансатлантичної економічної інтеграції можна оцінити в сотні мільярдів доларів — це не враховуючи невиправної шкоди, нанесеної довірі Європи на адресу Америки.

Останнім часом дедалі частіше лунає думка про те, що настає новий період американської ізоляції, і що США втрачають роль світового лідера. І важливо розуміти, що причиною цієї ізоляції може стати не лише можливе самоусунення держави від міжнародних справ, але і її нерозсудливе використання своєї влади на світовій арені.

Можливі декілька варіантів виходу з ситуації, спровокованої АНБ. Найімовірніше, пропозиція Франції і Німеччині домовитися з США обмінюватися розвідувальними даними навряд чи здійсненна, особливо враховуючи ту обставину, що міжнародні служби шпигунства не завжди повністю можуть контролюватися. Але перш за все як перший крок на шляху залагоджування конфлікту Обама повинен воскресити всі свої комунікативні навички, завдяки яким йому так успішно вдалося стати головою Білого Дому. З точки зору публічної дипломатії, його спроба залагодити скандал довкола роботи спецслужб повністю провалилася. Аби зупинити руйнівні наслідки конфлікту і відновити необхідну довіру, Обама повинен офіційно попросити вибачення у пані Меркель, іншим західним союзникам і громадянам союзних держав.

У контексті американської політичної традиції офіційне вибачення, особливо адресоване іншим державам, часто розглядається як ознака слабкості. У випадку із скандалом довкола АНБ єдиним ефективним рішенням, що дозволить залишити все у минулому і рухатися вперед, може бути лише чітке вибачення Обами. На жаль, момент, коли такий довгожданий від США жест ще може бути розцінений Європою як ознака американської могутності і визнання, дуже швидкоплинний.

Проект Синдикат для «Дня»

Карл-Теодор цу ГУТТЕНБЕРГ обіймав посаду міністра оборони Німеччини, а також посаду міністра економіки і технологій