Що сьогодні вохеншау, то завтра прикол
Раніше в деяких країнах перед початком фільму обов’язково показували кіножурнал. Ідеш на Луї де Фюнеса у французькій комедії, але спочатку дивишся нашу: чергову «битву за врожай», плавку сталі та з’їзд партії Леніна, який інструктуючи Луначарського, сказав: «З усіх мистецтв, для нас найважливішим є кіно». Говорячи «для нас», Ілліч мав на увазі диктаторів. Найуспішніші з них відразу розібралися в глибині пророцтва й вигоді екранного монтажу реальності. До чого в СРСР дійшли тільки після 50-х років, у Німеччині широко практикували ще в 30-х. А в 40-х жоден громадянин рейху не обходився без «Дойче Вохеншау» (Die Deutsche Wochenschau) напередодні зустрічі з Ольгою Чеховою та Марікою Рьокк в кінозалі. Один німецький журналіст вже після відходу Гітлера й Геббельса з кінематографа, гірко пожартував, мовляв, якщо б ми дивилися хроніку, не визираючи з бомбосховищ, то в квітні 45-го не сумнівалися б у нашій швидкій перемозі. Паралелі так і напрошуються. Однак зараз не про них.
Новий путінський кіножурнал про повернення українського Криму з українським майном до Росії, на жаль, потрапив у центр громадських дискусій через нашу простоту. Навіщо потрібно пропагувати пересічний випуск у стилі «хронік вохеншау» — не розумію. Зрозуміло ж, джинса або туфта, як кому подобається. І не тільки тому, що замислювався, режисувався і знімався з очевидною пропагандистською метою. Справа гірше. Російські фабрики мрій і творчі спілки давно належать Кремлю, який багато років займається розміщенням реклами Путіна у звичайних і 25-х кадрах. Найважливіше мистецтво, де російські військові з 2000 року воюють з НАТО й американцями, де загроза Москві виходить від «бендерівцев», які атакують післявоєнну Одесу, де чекісти рятують тих, кого зазвичай вони вбивають, прирівняли до багнета. Ним тепер проколюють мозок росіянам. Іноді так, що навіть самі актори хапають зброю, щоб постріляти у вигаданих ними самими ворогів. Ольга Чехова, з якою любив повечеряти Адольф, до такого перевтілення НЕ опускалася.
Звичайно, іноді прикольно переглянути 645-й випуск радянського кіножурналу й хроніку, відредаговану особисто Геббельсом. Все ж історичні документи про мистецтво обману та брехні. Ось і російський фільм про Крим я подивлюся через деякий час, після виходу сценариста, головного героя сюжету і замовника в тираж історії. Буде цікаво, я вам обіцяю.
