Щоденник

31 серпня

Мене часто бентежать думки: «Що нині розповідають учням їхні вчителі? Чого навчають, до чого закликають?» Звичайно ж, до розумного, доброго, вічного. Та як усе це тепер поєднується із повсякденним життям?

Вони дуже відрізняються від нас, учнів 1960—1970-х років. Більш розкуті й інформовані, прагматичні й безкомпромісні.

У ті не такі вже й далекі часи, хай і заідеологізовані, нас учили того, що ми бачили щодня й у тодішньому суспільстві: шану до людей праці — творців матеріальних благ, колективізм, безкорисливість, доступність до культури з її театрами, музеями, бібліотеками, філармонічними залами. Можливість за сприяння держави отримати вищу освіту, мати гарантовану роботу на підприємстві, в установі, в організації і, звичайно, місце в гуртожитку, а надалі розраховувати й на окрему квартиру. У випадку хвороби всіх лікували безплатно. Це були звичайні реалії для більшості родин. Соціальний оптимізм — також характерна ознака того часу.

У школах вчать писати й читати, бути працелюбними, розповідають про людські ідеали, що зло завжди карається, а добро перемагає. Та коли підлітки вступають у самостійне життя, перед ними відкривається зовсім інший світ, наповнений суцільними протиріччями, і щоб зайняти в ньому певне місце, утвердитися, здійснити свої мрії, потрібна щонайменше підтримка батьків, і насамперед матеріальна, бо тепер за все треба платити. Заробляння грошей будь-яким способом, щоб вижити в умовах «дикого» ринку, потребує великих зусиль, на які здатна не кожна молода людина. І добре, коли знайдеться той, хто безкорисливо допоможе. Та альтруїстів тепер залишилося так мало.

Але найприкріше те, що молода людина не завжди може знайти себе і змушена жити за правилами суспільства подвійних стандартів. І це призводить до гірких розчарувань, бо не кожний може легко сприйняти всеохоплюючу корупцію, котра проникла у всі сфери життя, лицемірство, байдужість, неможливість працювати за улюбленим фахом. У будь-яку мить можна потрапити у складну матеріальну ситуацію, котра тих, хто не може адаптуватися в нинішніх складних життєвих умовах, «перемелює», підштовхує до правопорушень, а то й до алкоголізму, наркоманії.

Не раз соціологи, аналітики, публіцисти били тривогу через те, що від різних соціально-економічних негараздів, які спостерігаються в Україні, ми втрачаємо ціле покоління. Хоча в нас є немало чудової молоді. І якщо держава по-справжньому не подбає про її майбутнє, ці втрати можуть тільки посилюватися. Чим вони закінчаться для нації, не важко передбачити...