Вдень 14 квітня біля пам’ятника Тарасу Шевченку (на хвилинку, члену Київської археографічної комісії) зібрались кілька сотень людей. Багато хто у блискучих і строкатих костюмах, з плакатами, хтось «озброївся» книжками, наприклад, про теорію еволюції. Учені проявили винахідливість і підготувались до костюмованого маршу-перформансу ретельно. Так Україна вдруге долучилась до глобального March for Science, тобто Маршу за науку, започаткованому торік в Америці. Загалом цього року в Австралії, у різних країнах Азії, Європи, двох Америк та Африки відбувається понад 230 заходів, пов’язаних із цією ініціативою. 

Неофіційним гаслом, з яким виходили учасники маршу, було: «Whoyougonnacall?», тобто «Кого будемо кликати?». Мається на увазі, кого кликати, щоб урятувати світ від глобальної катастрофи. Звісно, цими людьми будуть науковці. Серед інших гасел – «Логіка, щеплення, ГМО!» і «Дорогу науковцям». Останнє було особливо актуальне, коли чимала колонна, що крокувала до Майдану Незалежності, чекала зеленого світла на перехресті.

«СТАЄ МОДНО ГОВОРИТИ ПРО НАУКУ. АЛЕ ЗАЙМАТИСЯ НЕЮ – ІНША СПРАВА»

Допомагає координувати марш Олексій Болдирєв, науковий співробітник Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України, кандидат біологічних наук. «Ключові проблеми науки в Україні – абсолютна неувага суспільства і держави до неї. Це виливається у відсутність фінансування і наявність купи бюрократичних перепон для наукової діяльності, від кіп папірців, які треба заповнити, але які ніхто не читає, до заборони ввезення сюди генетично модифікованих організмів, реактивів тощо, - каже Олексій. – Якби суспільство усвідомлювало, що науковцям заважають працювати і що науковцям треба працювати, воно б тиснуло на владу і вимагало створення для вченихнормальних умов».

Олексій зазначає, що студентів у науці в основному приваблює можливість виїхати за кордон. «Вони отримують тут університетську освіту, у принципі, жахливу, після чого намагаються виїхати. Якщо раніше виїжджали за кордон після аспірантури, то зараз намагаються їхати одразу на магістратуру. А багато школярів приходять до нас в інститут подивитися, чим займаються науковці, і одразу поступають за кордоном», - констатує вчений.

Дні науки, наукові пікніки, тематичні лекції та фестивалі – в Україні більшає науково-популярних подій. «За останні три-чотири роки, особливо після Майдану і з активізацією суспільства, інтерес до науки зріс, - визнає Олексій Болдирєв. - Стає модно говорити про науку. Але говорити - це одне, а займатися наукою, проводити складні дослідження, які не завжди дають результат – це зовсім інша справа. Багато молодих людей приходять і кажуть: «Вау! Наука – це Ілон Маск, зараз ми запустимо ракету». Ні, наука це – регулярні дослідження, експерименти, розрахунки, помилки та їх виправлення, публікації наукових статей, в яких міститься нове знання про Всесвіт. Багато людей у нас досі не розуміють, що таке наука і чому вона важлива для розвитку країни. Цю проблему треба вирішувати поступово: популяризацією науки, поясненням необхідності досліджень».

«ВИВЧАТИ ФІЗИКУ, АСТРОФІЗИКУ, АСТРОНОМІЮ ПРИХОДИТЬ ДУЖЕ МАЛО МОЛОДІ»

«Торік я потрапив на аналогічний марш у Відні. Був там на міжнародній конференції і збіглося, що тоді була ця хода. У Відні марш був надзвичайно масштабний, більший, ніж сьогодні тут. Але приємно, що тут зараз багато молоді, що молодь усвідомлює - без науки неможливо будувати потужну державу», - говорить Ярослав Яцків, академік Національної академії наук України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України.

Ключовою проблемою української науки Ярослав Яцків вважає те, що ані у владних структурах, ані у суспільстві загалом наука немає належної поваги. «Це призводить до того, що бюджетне фінансування науки в Україні нікчемне, 0,2% від ВВП. У країнах, де дбають про науку, цей показник складає кілька відсотків від ВВП, - продовжує Ярослав Степанович. – По-друге, біда у тому, що молодь не йде у науку, бо заробітна плата не дозволяє винаймати житло, мати сім’ю. І молодь думає про інші сфери життя в Україні або про еміграцію і роботу в інших установах. Фактично усі мої учні з відділу космічної геодинаміки у ГАО виїхали за кордон, один-два залишилися тут. Два у Сполучених Штатах Америки,три у Німеччині, один в Австралії, два в Австрії. Усюди вони знайшли себе. Можливо, не завждиу фундаментальній науці, але вони готові і до прикладних інноваційних розробок та отримують задоволення від роботи».

«У НАН України я очолюю громадський комітет, який займається зв’язками з українцями за кордоном, - продовжує Ярослав Яцків. - Ми опитали усіх українських науковців, які виїхали за кордон, чому вони це зробили. І головним є те, що вони не бачатьв Україні можливості для самореалізації. У нас немає лабораторної бази, установок, сучасних приладів. Тому щоб реалізуватися, людині треба виїжджати. Зараз у галузі, в якій працюю я, в астрономії та астрофізиці, дещо простіше. Є віддалений доступ до телескопів усього світу. Водночас і в Україні маємо низку шкіл і приладів світового рівня. УТР-2 у Харківській області є найбільшим у світі радіотелескопом декаметрових хвиль.  Тож у деяких галузях ми маємо світовий пріоритет. Але, на жаль, кількість молоді, яка приходить вивчатифізику, астрофізику, астрономію, дуже низька».

«ОСНОВНА ПРОБЛЕМА – ОБМЕЖЕННЯ У ГОЛОВАХ НАУКОВЦІВ»

Прийшла на марш, щоб підтримати молодих учених, в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. «Зараз, коли триває медична реформа, ми чекаємо молодих людей, які займаються наукою, щоб вони допомогли розвивати доказову медицину. Адже уся наша реформа базується на принципах доказової медицини, - акцентує пані Уляна. - Також ми підтримуємо розвиток науки у медицині і біотехнологіях, розвиток інноваційзадля лікування пацієнтів. Коли буде більше уваги до цього, тоді, можливо, буде й більше фінансування, зросте зацікавленість молодих людей. Без розвитку науки ми залишаємося у Середньовіччі».

Випромінює оптимізм Марічка Златогурська, аспірантка Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України. Вона знайомить усіх охочих із бактеріофагами, яких досліджує. «Бактеріофагів відкрили 101 рік тому. За цей час завдяки цим створінням – бо вчені досі сперечаються, живі вони чи ні – було відкрито багато молекулярних механізмів, - зазначає Марічка. - По суті, бактеріофаг - це білок, з якого складається капсид, і нуклеїнова кислота у головці. Цей доволі простий механізм здатний самореплікуватися у бактерії. Бактеріофагів легко використовувати у лабораторній практиці для досліджень різних механізмів спадковості, збірки білків».

Марічка переконана, що якщо напружитися і відкинути негатив, який говорять про українську науку, працювати вченим можна. «Якщо враховувати, що наука не обмежена конкретною країною, у колаборації з закордонними спеціалістами ми робимо дослідження як в Україні, так і за кордоном. Звісно, деякі дослідження в Україні не можна здійснити. Але якщо приділити цьому увагу – все можливе і на теренах України, - розмірковує Марічка. - Думаю, основна проблема – обмеження у головах науковців. Треба дерзати, пробувати вигравати закордонні гранти для фінансування своєї роботи. Є чимало грантів від Президента України, від Академії наук, які реально отримати. Лише варто цим займатися, а не сидіти і нити, склавши лапки».

«У НАС НАРЕШТІ РОСТЕ ПОКОЛІННЯ ДОПИТЛИВИХ ЛЮДЕЙ»

Письменниця-фантастка Анастасія Тітаренко прийшла на марш у космічному образі: вбрання з малюнками ракет і планет, зірки на щоках. «Я захоплююсь астрофізикою на рівні аматора. Читаю книги Гокінга, Пенроуза, новини про наукові відкриття. Захоплююсь космосом з дитинства. Років у вісім почала вести щоденник спостережень за зірками і з того часу ця тема мене не відпускає, хоча сам інтерес змінився, тепер мені цікаво це у більш науковому сенсі, а не просто як фантазія, - ділиться Анастасія. - Я вважаю, що наука починається з мрії. І щоб люди починали займатися наукою, їм треба дати привід мріяти у цьому напрямку. Тому такі події, як цей марш, дуже важливі, бо показують, що наука – це не нудна робота, а пригода, яка має цінність для всього людства».

«Торік на наукових пікніках було багато дітей, і їм там було цікаво, - додає Анастасія. - Мені здається, у нас нарешті росте покоління допитливих людей, яких можна залучати до науки. Попри те, що в Україні фінансування науки слабке, у нас є дуже талановиті і розумні люди. І чим більше привертатимуть до цього уваги, тим більше шансів, що навіть недержавні, комерційні структури почнуть вкладатися у науку і наші вчені будуть знамениті на весь світ. Власне, деякі з них вже є такими».

***

Дорогою з маршу чую біля Золотих воріт волання якогось чоловіка, що треба негайно каятися, інакше після смерті ми всі потрапимо до пекла. Щодо потойбічного існування казати важко, але невігластво перетворює життя на морок вже сьогодні. Респект науковцям, які його розсіюють!