Для львівського живописця, громадського діяча і педагога виставка у садибі є символічною, бо більшу частину свого життя І.С.Гавришкевич присвятив дослідженню шляхів і місць, пов’язаних із Кобзарем. Полотна цього художника експонувалися у різних містах України та за кордоном. Ігор Степанович переконаний, що найголовніше для митця — «схопити мить історії» в будь-який період свого входження в мистецький процес...

ПЛАСТИ ІСТОРІЇ У ЖИТТЄСТВЕРДНІЙ КОЛОРИСТИЦІ

Доробок художника — сотні живописних творів. Це цілі серії, за якими десятки томів історичних праць. Картини Ігоря Гавришкевича нагадують фрески і вітражі. Вони впізнавані, бо увиразнені яскравими мазками, ритмічністю. Полотна тяжіють до бароковості, часом орнаменталізму.

Ігор Гавришкевич подорожував локаціями, які пов’язані із життям і творчістю Шевченка. Часто вони є на картинах із кавказького періоду Тараса Григоровича.

Відтак Ігор Степанович має кілька серій полотен. Серед них — «Стежками Тараса Шевченка», «Пращури» та «Козацькими стежками». Найвідоміші твори — «Нічне сяйво на Шевченківській кручі», «Подорожні», «Фрески Холодного Яру», «Літописець», «Старі верби», «У храмі», «На козацькій чайці», «Відпочинок», «Воля», «Думи мої», «Нічне світло на чужині», «Меч пращурів», «Манґишлацький сад», «Зустріч Великодня в Україні».

Митець вслухається у сьогодення і занурюється в пласти історії: князівська доба, козаччина, національно-визвольна боротьба, Революція Гідності... Його творчість базується на поєднанні традицій українського народного мистецтва та сучасних тенденцій у малярстві.

«Випадкового пейзажу не малюватиму. Це має бути місцина, пов’язана, скажімо, з історичними подіями, якою, зокрема, для мене був «Мангишлацький сад». Мені важливо не просто зафіксувати, а інтерпретувати. Пропускаючи враження крізь власне сприйняття, крізь свою душу, я водночас відтворюю свій настрій, думки, почуття», — зауважує художник.

МИСТЕЦЬКЕ КОЛО

— Символічно, що музей-садиба Шевченка сьогодні приймає митців із різних регіонів — із Заходу і Сходу. Шевченко мріяв про єдину Україну, також про вільне малярство, про вільних художників, — нагадав художник Володимир ГАРБУЗ. — Львівська школа малярів залишилася первозданною, бо її не встигли понівечити більшовики. Ігор Гавришкевич вільний у своїй творчості, його кольори промовляють кольором, говорять голосом історії...

Врешті сам Ігор Гавришкевич розповів гостям та відвідувачам музею про свої подорожі шляхами Шевченка, про те, як дістався аж до Новопетровського укріплення. Був у тих місцях, де поет відбував муштру, навіть у землянці, яка вважалася окремим приміщенням для проживання. Навіть вдалося віднайти вербу, яку посадив Тарас Григорович.

З цим пов’язана окрема цікава історія: «Нам розповіли, що верби насправді немає. Є лише гілочки в музеї тамтешньому. Ми зв’язалися із музейниками і довідались про те, що «дочка» тієї поетової верби росте у Стрийському парку у Львові. Ми повернулися додому і взяли гілку, з тієї верби, яка виросла, і привезли назад у Новопетровськ. Там посадили її»... Згодом у художника з’явилася серія робіт, пов’язані із цими подіями. Одна з робіт представлена на виставці. Це «Мангишлацький сад». У самого Шевченка була ціла серія — «Мангишлацький сад»...