Ім’я Альбрехта Дюрера відоме навіть тим, хто не цікавиться мистецтвом, багато хто упізнає його автопортрет чи гравюру «Меланхолія». Тож виставка робіт Дюрера, яка нещодавно відкрилась у Музеї Ханенків, має стати однією з топових культурних подій цієї весни.

Усі гравюри в експозиції —  з Харківського художнього музею, там же займалися відбором, оформленням та атрибуцією робіт. Виставку вже показували у Харкові та Дніпрі, тепер вона дісталася до столиці. Експозиція складається з 67 творів, серед них —  ксилографії з циклу «Життя Марії» і копії сучасника Дюрера —  Маркантоніо Раймонді, виконані у техніці гравюри на міді, титульний аркуш циклу «Апокаліпсис», рідкісні різцеві гравюри раннього періоду творчості митця, серія «Малі Страсті» і портрети інтелектуалів, які художник зробив у пізній період творчості.

У Києві виставку курує Олена ШОСТАК, завідувачка відділу європейської графіки Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. Пані Олена розповіла «Дню» про експонати і пов’язані з ними життєві сюжети.

ПЕРШИЙ СУД ЧЕРЕЗ АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Весь перший зал виставки присвячений серії «Життя Марії», яка принесла Дюреру багато слави. Серія складається з 19 робіт, перші 17 художник зробив у 1502—1505 роках, решту —  близько 1510-го. Більше половини з цих гравюр можна побачити на виставці, п’ять робіт —  власне Дюрера, решта —  ранні копії його сучасника Маркантоніо Раймонді, виконані на міді.

Навколо копій Маркантоніо розгорілася перша відома судова суперечка щодо авторського права. За словами Олени Шостак, Маркантоніо вважається батьком репродукційної гравюри. «До нього ніхто не думав, що можна взяти твір живопису, відтворити його у графіці й тиражувати. Можливо, раніше хтось так і пробував, але Маркантоніо робив це професійно. Також він почав копіювати гравюри, і копіював дуже точно, але на міді (серію «Життя Марії» Дюрер виконав у техніці гравюри на дереві. —  Авт.). На своїх копіях робіт Дюрера він ставив монограму автора», —  продовжує кураторка виставки.

Джорджо Вазарі, який вважається основоположником мистецтвознавства, оповідає історію про те, як Дюрер звернувся до Венеціанської сеньйорії з претензією до Маркантоніо. Сеньйорія довго розбиралася у справі і зрештою постановила: італієць може копіювати скільки завгодно, але без монограми Дюрера. Тож на серіях Дюрера, які Маркантоніо відтворював після того, цієї монограми вже не було. 

ПОРІВНЮЄМО ОРИГІНАЛ ІЗ КОПІЄЮ

На виставці у Музеї Ханенків роботи Маркантоніо ще з монограмою «А. Д.», отже, створювалися до суду. Також в експозиції є «двійники»: ксилографії Дюрера і гравюри різцем Маркантоніо з тим самим сюжетом, тож можна порівняти оригінал і копію.

Наприклад, «Благовіщення». Різняться дрібниці, які при швидкому огляді можна упустити. «Все— таки у гравюрі на міді більш вільний різець, і тому якісь дрібні деталі Маркантоніо робив, скажімо так, гарненькими. У Дюрера таких можливостей при роботі на дереві не було, —  зауважує Олена Шостак. —  Бачите скіпетр янгола на гравюрі Дюрера? Дуже важко розібрати, що зверху цього скіпетра. А у Маркантоніо чітко бачимо, що це —  виноград. У Дюрера ми бачимо ворота на задньому плані. Це теж символ, Богоматір —  це ворота, через які можна потрапити до християнства, до спасіння. Ворота зачинені, бо Богоматір невинна. Можливо, Маркантоніо мав не дуже добрий відбиток і не зрозумів це, що часто трапляється з копіїстами, і в нього у ворота проходить людина, такий побутовий момент».

РІЗНИЦЯ ТЕХНІК

Загалом у часи, коли творив Дюрер, були поширені дві техніки гравюри, власне, на дереві й на міді. Митець працював у них обох і вплинув на обидві.

Техніки відрізнялися не лише за виконанням, а й за аудиторією і навіть накладом. Так, гравюра на дереві могла мати тираж у понад тисячу екземплярів, а гравюра на міді —  близько 200, відповідно, така робота коштувала дорожче.

АЛЬБРЕХТ ДЮРЕР, НЮРНБЕРГ. «ЯВЛЕННЯ БОГОМАТЕРІ СВЯТОМУ ЙОАНУ». БЛИЗЬКО 1511 Р. ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ СЕРІЇ  «АПОКАЛІПСИС»

«Гравюра на дереві до Дюрера була або книжковою ілюстрацією, або такою собі народною картинкою, —  каже Олена Шостак. —  Різати на дереві дуже важко: бралася дерев’яна дошка, полірувалася, по ній художник рисував, після того спеціальний ремісник —  формшнайдер —  брав різці, тобто ножі з різним перетином, і вирізав штрих. Причому сам штрих був високий (зображення у вигляді опуклого рельєфу. —  Авт.), лінії вирізалися з двох боків. Це так звана обрізна гравюра, яка не дозволяла робити дуже складні зображення».

Дюрер значно ускладнив цю техніку. Він навіть засвоїв фах формшнайдера і вирізав свої гравюри сам —  зокрема тому, що тоді просто не було майстрів, спроможних вирізати настільки складний рисунок.

Цільовою аудиторією гравюри на міді насамперед були інтелектуали, які могли оцінити вишуканість лінії. Техніка теж надзвичайно складна. Так, художник полірував мідну дошку і наносив на неї рисунок, а потім клав на подушку з піском. У правій руці майстер тримав під певним кутом різець, а лівою крутив дошку —  це було необхідно, щоб зробити округлу лінію.

«Така робота дуже тонка, це глибокий друк (зображення у вигляді заглиблення. —  Авт.), і це завжди робив сам гравер, —  додає Олена Шостак. —  Спочатку наносились основні контури, а потім художник закривав усе, крім кількох сантиметрів, на яких тоненько прорізував усі деталі. Потім він відкривав роботу, брав іншу невелику ділянку і заповнював її. Вносити виправлення майже неможливо».

У техніці гравюри на міді Дюрер відійшов від готичної краси, він прагнув подолати притаманну їй ідеалізацію, властиву майстрам кінця XV століття.

СВЯТІ —  ЯК ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ

Повертаючись до «Життя Марії», важливо розуміти, що для сучасників Дюрера це були не просто малюнки на релігійну тему. «У підручниках пишуть, що напередодні Реформації люди багато читали новозавітні тексти. Але люди не просто читали ці тексти —  вони шукали в них якусь людську нотку, —  підкреслює Олена Шостак. —  Усі Євангелія —  це теологічні, полемічні, релігійні твори, і побутових деталей там майже немає. Тому люди звертаються до апокрифів, з’являється багато літератури на кшталт творів Псевдо— Бонавентури, коли в життя святої родини вносили якісь людські почуття».

Серію «Життя Марії» Дюрер наповнює персонажами та деталями свого часу. Як приклад, Олена Шостак каже про гравюру «Народження Марії». Саме народження Богоматері відбувається десь у глибині, а на першому плані змальована мила сценка з життя, де жінки, які прийшли підтримати породіллю, бавляться з власними дітьми.

ЗА ГРАВЮРОЮ НА ДЕРЕВІ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА (1471—1528 РР.) «МАДОННА НА ПІВМІСЯЦІ».ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ СЕРІЇ «ЖИТТЯ МАРІЇ» - ХІХ СТОЛІТТЯ

«Люди хотіли відчути, якою була та діва Марія, як вона народилась, як до неї ставилися батьки, як вона спілкувалася зі своїм сином. Це не зниження релігійного почуття, просто ці персонажі були дуже важливими для людей XVI століття, і вони хотіли зрозуміти їх краще», —  розмірковує кураторка виставки.

СВІТЛИЙ БІК ХРИСТИЯНСТВА

Ще одна дуже людська сценка —  «Прощання Христа з матір’ю». В Євангелії такого сюжету немає, він узятий із творів Псевдо— Бонавентури. Йдеться про те, що коли Христос востаннє зібрався до Єрусалима, діва Марія відчула погане і спробувала вмовити сина не йти, але —  марно.

До речі, після сюжету з прощанням Дюрер зображує успіння Марії, а потім її коронування, тобто страждання Христа тут пропущені, більше Ісус у серії не з’являється. «Дюрер звертався до теми страстей Христових кілька разів, але тут він розповідає про світлий бік християнства, взагалі це дуже світла серія», —  зазначає Олена Шостак.

ПАНОРАМНІ «МАЛІ СТРАСТІ»

Між тим страждання Христа, якими їх уявив Дюрер, можна побачити у другому залі виставки, де розміщена серія «Малі Страсті». Вона складається з 36 аркушів і створювалась у 1509 —  1511 роках. У колекції харківського музею є репродукція серії, зроблена у ХІХ столітті.

«У «Малих Страстях» Дюреру захотілося розповісти не просто про страждання і воскресіння Христа, а й про те, чому і навіщо це було», —  звертає увагу Олена Шостак. І оскільки Христос спокутував перворідний гріх, на першій гравюрі зображений Змій, який дає Адаму та Єві яблуко, а вони приймають його, ніжно обійнявшись. Це не зовсім характерне для тих часів тлумачення цієї історії, бо зазвичай у гріхопадінні винуватили насамперед Єву.

Після сценки з вигнанням перших людей із раю бачимо Благовіщення та сюжети, пов’язані безпосередньо з життям Христа, зокрема, ще один варіант його прощання з матір’ю.

Дюрер детально зображує сцени суду, використовує сюжети з різних Євангелій. У «Малих Страстях» зустрічається рідкісний у мистецтві сюжет, коли Христа прибивають до хреста. А закінчується серія першим моментом Страшного суду, що має пояснити, навіщо все це: Марія та апостол Йоан молять про спасіння, грішники йдуть у пекло, праведники —  рятуються.

НІЖНИЙ «АПОКАЛІПСИС»

Щодо кінця світу, то у другому залі, де загалом зібрані дуже різні твори, можна побачити титульний аркуш серії «Апокаліпсис».

Титульний аркуш було зроблено набагато пізніше за серію, і тому він відрізняється за настроєм і посилом. Саму серію Дюрер створював у 1498 році, й це була, як кажуть сьогодні, хайпова тема, бо люди чекали, що 1500 року станеться кінець світу. Олена Шостак говорить: «Апокаліпсис» читали, як те, що з нами буде завтра, ось як ми сьогодні читаємо про те, що буде після виборів. А в 1511 році Дюрер захотів перевидати цю серію. Час пройшов, апокаліпсису не відбулось, і все це стало просто символом».

ЗА ГРАВЮРОЮ НА ДЕРЕВІ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА (1471—1528 РР.) «ВВЕДЕННЯ ДО ХРАМУ». АРКУШ П’ЯТИЙ ІЗ СЕРІЇ «ЖИТТЯ МАРІЇ» - МАРКАНТОНІО РАЙМОНДІ

У титульному аркуші Дюрер поєднує різні сюжети. Нагадаємо, у своєму «Одкровенні» апостол Йоан записує видіння про кінець світу. А на гравюрі Дюрера і сам Йоан —  нібито видіння, бо пагорб, на якому він сидить, огортають хмаринки. Богоматір в «Апокаліпсисі» має з’явитися без немовляти, стоячи на півмісяці, а тут вона сидить, обіймаючи маля. На думку Олени Шостак, художник задає ноту символічного прочитання видіння Йоану —  наче це те, що має суто містичний зміст.

АДАМ У ПАСТЦІ ЄВИ

Цікаво порівняти Адама та Єву з серії «Малі Страсті» та гравюру на такий самий сюжет, яку називають першою спробою Дюрера зобразити ідеальне оголене тіло. При цьому митець надихався античними зразками, щодо Адама —  це, наприклад, міг бути Аполлон Бельведерський. На виставці можна побачити копію твору, зроблену Йоганом Віріксом (1549 —  близько 1618 років).

Якщо у «Малих Страстях» Адам і Єва виглядають спільниками, які разом приймають заборонений плід від Змія, то тут розстановка сил інакша: Єва наче зваблює Адама скуштувати цей плід. На це вказують символи, якими багата гравюра. 

«Єва стоїть біля «гріховної» смоківниці, Адам —  біля горобини, яка вважалася справжнім деревом життя. Біля Єви —  хитрий змій, а біля Адама —  мудра папуга. Адам начебто такий простий, чесний, а гріх —  то від Єви, тому біля неї —  киця, а біля Адама —  миша, він нібито потрапив у пастку жінки», —  говорить Олена Шостак.

Біблійне змішується зі свого роду середньовічною психологією, деякі тварини на гравюрі символізують чотири темпераменти: кролик —  чуттєвий сангвінік, лось —  похмурий меланхолік, бик —  повільний флегматик, кіт — жорстокий холерик. Вважалось, що причина того чи іншого темпераменту —  рідини в організмі, через які людина має певні вади характеру. Адам і Єва, поки не скуштували заборонений плід, були ідеальними, не мали жодних негативних рис, тоді як звірі ніколи не були невинними й тому втілювали ці чотири темпераменти.

СВЯТА СІМ’Я І ДОМАШНІ УЛЮБЛЕНЦІ

Дюрер любив зображувати усіляких тварин, і це простежується на його гравюрі різцем «Мадонна з мавпою». Це рання робота —  близько 1498 року, до речі, в колекції Музею Ханенків теж є такий твір. 

Релігійний сюжет переплітається з побутовими деталями часу, в якому жив Дюрер. По— перше, сам пейзаж дуже конкретний, відомо навіть, що за будинок тут зображений. Олена Шостак говорить, що є малюнок Дюрера, з якого він усе переніс, «посадивши» на передньому плані Мадонну з немовлям.

«Багаті родини тоді могли тримати мавп як забавку. Тут мавпа прикута, вона вважалася примітивною, жадібною, хтивою істотою, символом Єви. А Мадонна —  нова Єва, чиста і незаймана, на це вказує її пояс, пов’язаний спереду», —  коментує Олена Шостак.

Христос намальований із пташеням у руці. У ті часи люди полюбляли тримати щигликів, як сьогодні хтось тримає папугу або канарку. На гравюрі щиглик, з одного боку, нагадує про майбутні страждання Христа. На голові цей птах має червону плямку, і вважалося що вона з’явилася від краплі крові Христа, яка впала, бо щиглик витягнув колючку з його тернового вінця, коли той ніс хрест на Голгофу. Водночас птах у руці дитини уособлює людську душу в руці Господа.

Серед побутових деталей —  мішечок у руці Христа, тогочасна соска. У полотняний мішечок клали суміш з товченого маку, хлібного м’якушу і меду, дитина смоктала це і заспокоювалася, засинала, завдяки дії невеликої кількості опіуму. Мак був символом сну і смерті, тож тут соска —  не лише дитяча іграшка, а й знак майбутньої смерті Христа.

МОРСЬКИЙ МОНСТР

Не всі гравюри на виставці пов’язані з біблійними сюжетами. Наприклад, «Морське диво», загальновживану назву якої радше можна перекласти як «Морське чудовисько», The Sea Monster.

Історики мистецтва прагнули знайти відсилки до сюжету в античній міфології, але, скоріше за все, підґрунтям стала оповідка одного фламандця, сучасника Дюрера. Йшлося про те, що в одній річці жило морське чудовисько, яке хапало дівчат і молодих жінок. Цей монстр був чоловіком із риб’ячим хвостом і мав роги. Зрештою, пралі гуртом забили монстра, його мумію начебто демонстрували оповідачу.

Це рання робота Дюрера, він вчиться зображувати оголене тіло в складній позі, експериментує з ракурсом. Митець створює насичений деталями і персонажами пейзаж: на задньому плані вивищується на горі замок, залишилися на другому березі подруги викраденої дівчини, її мати, що впала у відчай, і батько, який біжить, щоб урятувати доньку.

СМЕРТЬ ПІДКРАДАЄТЬСЯ

Тривожний за настроєм ще один ранній твір Дюрера —  «Прогулянка». На гравюрі зображені кавалер і дама, вочевидь, заможні й закохані одне в одного, за якими підглядає з— за дерева Смерть. За словами Олени Шостак, у часи Дюрера це було поширеною темою через високу смертність. Епідемії і безкінечні війни забирали життя бідних і багатих, жінки нерідко помирали під час пологів, високою була дитяча смертність, а невеликий поріз міг спровокувати зараження крові.

На гравюрі, створеній 1498 року, пара прогулюється на тлі ідилічного пейзажу. «Вона нічого не бачить і не знає, а він повернувся до неї, ніби показує на пейзаж, але в його обличчі є якась туга. Здається, чоловік відчуває страшну присутність Смерті», —  зауважує кураторка виставки.

ЗАГАДКОВІ «ЧОТИРИ ВІДЬМИ»

Завершується виставка, можна сказати, шабашем, а саме —  гравюрою «Чотири відьми», яку Дюрер зробив у 26 років. Звідки взявся цей сюжет, достеменно не зрозуміло. «Великої творчої свободи тоді не було, тому доводилося винаходити сюжети. Не можна було просто намалювати оголених натурниць. Якщо вони оголені й не дуже гарні, вони мали бути нехорошими жінками, тому і відьми, —  припускає Олена Шостак. —  У радянські часи поширювалася думка, що це був період полювання на відьом, і сюжет пов’язаний із цим. Але це неправда, суди над відьмами почалися набагато пізніше».

На те, що перед нами —  відьми, вказують численні атрибути, такі як череп і кістка, диявол у вогні. Зі стелі звисає дивна куля: є версії, що це мандрагора, або —  модель Землі. Припускають, що абревіатура на кулі «O. G. H.» розшифровується як «Оркус» —  давньоримський бог смерті, «Геєна» —  геєна вогненна та «Аїд».

УНІВЕРСИТЕТСЬКА КОЛЕКЦІЯ

Така велика збірка творів Дюрера потрапила до харківського музею, який створювався при тамтешньому університеті, у 1805 році. Як пояснює Олена Шостак, один із засновників університету Василь Каразін придбав велику колекцію творів західноєвропейської графіки і передав її у цей заклад. Пізніше колекція тоді ще Імператорського харківського університету поповнювалася, наприклад, творами, подарованими випускниками, —  такі теж є на виставці. Ця колекція пережила свій апокаліпсис у Другу світову війну, коли тисячі експонатів вивезли до Німеччини, а потім підпалили будівлю музею.

Проте деякі цінності з цієї збірки ми можемо бачити і сьогодні, у Києві така можливість є до 15 червня. Стежте за анонсами на фейсбук-сторінці Музею Ханенків, бо на час виставки плануються кураторські екскурсії та тематичні заходи, які поки тримають у секреті. Хоча навіть якщо ви прийдете просто так, графічні історії Дюрера «протримають» у музеї не одну годину.