Коментувати футбол повинні професіонали
Газету «День» важко віднести до видань, де світ спорту представлено регулярно. Деякою компенсацією за цей недолік є футбольні статті Миколи Несенюка. Їх читати цікаво, оскільки автор уміє думати й міркувати, його думки далекі від шаблону, а це — рідкість у футбольній журналістиці.
Стаття М.Несенюка «Коментар Штепселя і Тарапуньки» з ряду полемічних. Звичайно, добре було б слухати грамотний коментар чисто українською мовою, але чого нема, того нема. Це проблема не лише футбольних коментаторів, але й політиків, громадських діячів, урядовців... Мені здається, що набагато серйозніше, ніж грамотність, стоїть питання про відсутність професіоналізму в тих, хто веде репортажі про футбол на ТБ. Ось це — дійсно глухий кут.
Що ми маємо на телебаченні? Представник старшого покоління, якого ми слухаємо багато років поспіль, настільки міцно засвоїв радянський офіціоз, що це стало його натурою: ніяких емоцій, суха, заштампована мова і сумна казенність. Навіть найцікавіший матч під такий коментар навіює справжню нудьгу.
Інший, колишній борець, не в міру темпераментний, його «розігрів» не завжди відповідає ситуації на полі, а ось «ляпсуси» він робить щокроку. Досі не забуто його репортаж про матч «молодіжок» України та Італії, де він, заплутавшись з голами, змушений був визнати, що дивиться футбол у студії в запису «з технічних причин» (до стадіону «Динамо» в Києві йти було далеко).
Парадоксально, але найбільшу помилку, коли він «скасував» найважливіший гол киян у Лондоні, здійснив третій коментатор, хоч він явно не був «соловейком» київського «Динамо». Звичайно, всі ми уболіваємо за киян, але коли коментар підміняється солодкавою словесною патокою, про об’єктивність говорити не випадає.
На зорі показу на ТБ фрагментів матчів зарубіжного футболу один «метр» футбольного репортажу вхитрявся коментувати ситуації, не називаючи жодного гравця на прізвище: не знаючи, хто є хто на полі, він хвацько роздавав епітети на адресу безіменних героїв у футбольній формі. Зараз ми дивимося зарубіжний футбол цілком, а юнаки, що коментують його, «підковані» грунтовно щодо італійського чи англійського чемпіонатів. Біда лише в тому, що вони вважають, що, затягуючи неприродно слова і збиваючись на вигуки, вони наближаються до західноукраїнської говірки (якщо ще зважати на дитячі помилки в словах).
Не бачу нічого поганого в тому, що нам тепер часто показують чемпіонати Італії: це добротний футбол у виконанні майстрів екстра-класу. І ніякої шкоди для українського футболу тут немає. Коли дивишся огляд ігор української першості, то впадають у вічі напівпорожні трибуни. Глядач втратив інтерес до чемпіонату, де все відомо наперед, а рівень гри всіх команд, крім однієї, надто низький. І повернення українського чемпіонату на телеекрани нічого не змінить: питати треба з ПФЛ, яка обіцяла футбольне піднесення. Так де ж воно, добродії «професіонали»?
