«Найтаємничіша країна світу» — саме так називається альбом фотографій, виданий у 2020 році Інститутом національної пам’яті Польщі. Знімки були зроблені американцем Джуліаном Брайаном у Радянському Союзі в 1930 — 1959 роках.

А 21 вересня 2021 року посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький відкрив у Києві виставку під назвою «Американець в Україні». Це також фото Джуліана Брайана, зроблені під час його перебування у Києві, Харкові, Одесі та інших містах України.

Без перебільшень можна вважати, що вихід у світ рецензованого альбому стане помітною подією і продовженням відкриття особистості Джуліана Брайана для широкої публіки. Роботу в цьому напрямі Інститут національної пам’яті Польщі розпочав кілька років тому, надрукувавши фото, зроблені американським фотографом і кінематографістом у вересневій Варшаві 1939 року, коли нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. Брайян був тоді в Європі, робив фільми про Голландію і Швейцарію. В Польщі Брайян вже був у 1936 році, а 7 вересня 1939 року знову з’явився у Варшаві.

Мови польської він не знав, його затримували, підозрюючи у шпигунстві. Проте все владналося, і Брайан почав фотографувати і фільмувати. Він зробив унікальну серію фото. Вони виразно відбивають те, як боронилася Варшава, що було в місті після німецьких бомбардувань, як жило місто. Він зробив дуже виразний 10-хвилинний фільм про події, які на очах ставали історією. В одному з фотоапаратів фірми Leica була кольорова плівка. І Брайан зробив кольорові фото. Це були кольори війни.

ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Саме так — «Кольори війни» — називалася книжка, в якій вміщено ці фото і яку видав ІПН 2010 року у Варшаві. З Польщею життя Брайана було пов’язано і по війні: він приїздив до країни у 1946 році й також фільмував тогочасний зруйнований Ґданськ. У 1958 році у Варшаві були надруковані його фото 1939 року, і читачі газети «Вечірній експрес» могли впізнавати на цих фото багатьох людей, в тому числі своїх близьких.

І ось новий крок Інституту національної пам’яті Польщі. Йдеться про вже згаданий альбом «Найтаємничіша країна світу», що увібрав не лише знімки, зроблені в різних регіонах Радянського Союзу впродовж 1930 — 1959 років, а й три прецікаві тексти самого Джуліана Брайана. Він пояснює обставини, за яких велися зйомки і подає коротко свої рефлексії від зустрічей в СРСР.

Цьому передує солідна розвідка Томаша Стемповського під метафоричною назвою «Совєти не чорно-білі». Насамперед тут ідеться про біографію Джуліана Брайана, персону, все ще мало відому не лише в Україні. Він народився 23 травня 1899 року в містечку Титусвіл, у штаті Пенсільванія. Після отримання середньої освіти у 1916 році він записався до американської армії, точніше до American Field Service. Ця організація об’єднувала волонтерів санітарної служби.

Брайан опинився у Франції, був під Верденом і Аргоном. Отже, пережив справжнє бойове хрещення, а потім повернувся до США, де продовжив навчання. Вчився він, зокрема, у Прінстонському університеті, потім ще були теологічні студії в Нью-Йорку.

Проте не це визначило лінію його життя. Джуліан Брайан зацікавився мистецтвом фотографії та кіномистецтвом. Він почав співпрацю з кінодокументалістами, а згодом став продюсером освітніх фільмів. Остаточно в кіно Брайана втягнули Моріс Гіндус і Бартон Голмс. У 1930-х роках Гіндус, відомий мандрівник, письменник і кінематографіст, фахівець із питань сталінської Росії, уродженцем якої він був, кілька разів брав Брайана до Радянського Союзу як оператора. Разом вони зробили такі стрічки, як «Росія, якою вона була» та «Росія, якою вона є сьогодні». А взагалі Джуліан Брайан робив документальні фільми про життя в СРСР аж до 1968 року.

Власне, з початку 1930-х років Брайан почав поєднувати подорожі в різні країни різних континентів із підготовкою документальних фільмів. Фільми ці розповідали про різні суспільства, їхній устрій та культуру. Між іншим, Джуліан Брайан навіть винайшов таке слівце — traveloque. Це від англійського travel, себто «подорож». Він знімав фільми e Китаї, на Кавказі, зокрема в Грузії.

У 1930-х роках Брайан об’їхав чимало європейських країн. Найбільшу популярність приніс йому фільм під назвою Inside Nazi Germany, тобто «Всередині нацистської Німеччини». Він показував у ньому переважно людей, які йому зустрічались. І саме це викликало найбільшу зацікавленість публіки і найбільші дискусії. Джуліан Брайан показав, як у Німеччині зростає тоталітаризм, культ вождя, поступова мобілізація і мілітаризація суспільства, масові партійні з’їзди, марші, маневри, зрештою неприхована дискримінація євреїв. Недаремно, коли фільм почали демонструвати у Сполучених Штатах у кінотеатрах, посольство нацистського Третього Райху заявило протест. Крім того, Брайан виступив у знаменитому концертному залі Карнегі Голл у Нью-Йорку з лекцією про нацистську Німеччину, ілюструючи розповідь власними візуальними матеріалами.

Томаш Стемповський цілком правомірно вписує Брайана до невеликої групи закордонних фотографів, яким вдалося в СРСР зробити знімки поза контролем комуністичної влади. Звісно, найбільше фотокадрів зі сценами, що демаскували тогочасний режим, було зроблено раніше, під час голоду початку 1920-х років. Набагато важче було фіксувати голод початку 1930-х років, що торкнувся насамперед України, оскільки існували жорсткі обмеження для подорожей іноземних кореспондентів, а влада жорстко карала за їх порушення.

Джуліан Брайан, як засвідчують матеріали альбому, віднайшов для себе унікальну позицію. Він свідомо увійшов до кола тих західних відвідувачів Радянського Союзу, які не прагнули відверто демонструвати свої політичні симпатії чи антипатії. Проте, як точно зауважує Томаш Стемповський, «подорож до «батьківщини пролетаріату» могла видаватися найліпшим засобом для вироблення власної думки».

При цьому Брайану вдавалося сполучати неабияку спостережливість, враження з доброзичливим ставленням до людей, котрих йому доводилося зустрічати. Сам він казав про це так: «Куди-небудь поїдеш, щось швидко відкриваєш, а коли ділишся з людьми хлібом і поділяєш їхні радощі та печалі, то мовні, політичні та релігійні бар’єри невдовзі зникають». Через унікальні риси характеру Брайану вдавалося однаково щиро розмовляти і з куркулями, і з комуністами.

Томаш Стемповський у своїй статті докладно описує ті обмеження, що були запроваджені владою щодо об’єктів фотографування і фільмування для професійних фотографів і кінематографістів з-за кордону. Цікаво, що Джуліану Брайану вдавалося не лише робити знімки, а й друкувати деякі з них у тодішній радянській пресі. Томаш Стемповський подає маршрути і терміни перебування Брайана в різних частинах СРСР (неодноразово він був і в Україні, зокрема в Харкові та Києві). Найменше інформації залишилося про візити Брайана до Радянського Союзу між 1956 і 1959 роками. Фото, зроблені ним у цей період, не були опубліковані. Тим цінніше, що читачі цього альбому можуть побачити хоча б їх частину.

І ще на одну важливу особливість слід звернути увагу. Справа в тім, що Джуліан Брайан більше відомий як творець освітніх і документальних фільмів, а не як фотограф. Та сам він опублікував за життя лише дві книжки фотографій. Отже, підготований Інститутом національної пам’яті Польщі фотоальбом відкриває і показує талант Брайана-фотографа. І в цьому також величезна значущість цього проєкту, якому посприяв син Брайана — Сем. Він передав Інституту національної пам’яті Польщі копії знімків батька і тим самим посприяв доступності цієї фотоспадщини для широкого загалу.

Джуліан Брайан прагнув за допомогою фотографії й кіно розповідати про Радянський Союз в такий самий спосіб, як і про інші країни. Проте СРСР не був такою самою державою, як інші. Він, як зазначається в альбомі, «збуджував живі політичні емоції і в певний спосіб змушував зайняти позицію за чи проти. Відсутність однозначних декларацій не боронила від атак з боку противників чи прихильників Совєтського Союзу». І тут Брайан винайшов спосіб дії: він завжди виходив із того, що попросту не можна показати життя у всій його повноті, а тому треба показувати лише те, що ти бачив і зрозумів, адже образ є найголовнішим і найправдивішим. Коли з’являються коментарі, кінокадри і фото набувають іншого значення, не завжди наближають до правди.

Цей принцип мислення і роботи Джуліана Брайана виразно відбиває альбом «Найтаємничіша країна світу». І в цьому також його значення і безсумнівна перевага.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»