«Луганська зима»
Проект LUUK зараз представлено в київській галереї ЦЕХ. Назва розшифровується як Luhansk Ukrainian, тобто «Луганське українське». В експозиції є цикли робіт Ярослава Деркача, Закентія Горобйова та Сергія Лиховида. Всі вони родом із Луганської області, з різних причин і в різний час переїхали звідти, давно знайомі між собою і от зробили спільний проект.
«ЩОБ ЛЮДИНА ПОБАЧИЛА ТЕ, ЧОГО ХОЧЕ»
Куди виведуть сходи, якими неможливо піднятися? Ще й поруч збиває зі шляху світлофор без звичних червоного-жовтого-зеленого. Правила відсутні, дерись нагору, як хочеш, — якщо хочеш. Там, нагорі, на тебе чекатимуть змагання — за дивними, ніде не виписаними правилами. Знак цього — нові «олімпійські кільця». Річ у тім, що цей символ складається не тільки з кругів, а й із трикутника і квадратів. Символ міжконтинентальної рівності розпадається. Власне, самі Олімпійські ігри, які у ХІХ столітті відроджували задля підтримки духу чесних ненасильницьких змагань, тепер нерідко перетворюються на демонстрацію багатства й влади, інколи — й досягнень фармакологічної індустрії.
Описані лаконічні металеві об’єкти утворюють цикл Ярослава Деркача «Форма». «Проблема загальновідомих символів, як на мене, в тому, що вони втрачають смислове навантаження. Їх всі використовують, але що стоїть за ними? — розмірковує Ярослав. — Мій підхід — обирати загальновідомі символи та якось їх трансформувати, щоб на них подивилися під інакшим кутом зору. Я трактую ці символи певним чином, але це моє бачення. Що простіша форма — то більший простір для асоціацій. Я даю людині шлях, щоб вона побачила те, чого хоче».
«ЄДИНОРОГ»
Митець тривалий час працює з металом. Це необроблена сталь, яка з часом іржавітиме. «Такий матеріал говорить сам за себе. Він важкий, з характером, переконливий», — пояснює Деркач.
«ХОЧУ БАЧИТИ УКРАЇНУ ТАКОЮ, ЯК МОЇ ПОСТЕРИ»
Коли правила ламаються, можна орієнтуватися на загальні чесноти й власні принципи. Напроти робіт Ярослава Деркача розміщена серія Закентія Горобйова «Атіша». Автор, який є графічним дизайнером і працює з кириличними шрифтами, розбив на частини висловлювання буддійського мислителя і проповідника Атіші та візуалізував його. «Вище благо — спокій розуму», «Найважливіша якість — працювати для інших», «Найкорисніше зусилля — вільне від очікувань» тощо. Часом літери важко прочитати, вони сприймаються як абстрактні символи.
«Спочатку людина може сприйняти це поверхово, вона зосереджується на формі, а потім заглиблюється в суть фрази, — каже Закентій. — Обрав таку форму, бо хотілося пограти зі сприйняттям людини. Мені самому цікавий буддизм. У Луганську в мене було багато друзів, які ходили в місцевий буддистський центр, але я цим довго не цікавився. Вже в Києві вирішив, що треба спробувати. Буддизм подобається мені своїм раціоналізмом, поясненням суті речей, тим, що дає реальну схему вирішення проблем — власних та інших людей».
Закентій звертає увагу на те, що зараз в Україні триває процес віднайдення ідентичності, й це відображається в графіці. «На мою думку, в нас була плеяда митців, які займалися візуальним у 1980-і роки, наприклад, харківська школа, а потім це померло. Не було помітно людей, які б продовжили робити книжки, постери тощо. На їхнє місце прийшли люди з технічними знаннями, а професіоналів не було. Зараз, мені здається, працює перше покоління після 1980-х, яке до цього ставиться серйозно. З’являється більше грамотних людей, зокрема й у айдентиці, в роботі з фірмовими стилями, логотипами. Раніше все це замовляли в Москві чи Європі. Зараз і те й те дорого, та й не дуже цікаво. Тому в Україні з’явилися студії, які займаються айдентикою, — констатує художник. — Сам я, створюючи шрифти, експериментую з різними мовами, але роблю акцент на українській, намагаюся обирати постмодерну форму. Я хочу бачити Україну такою, як мої постери: сучасною, динамічною й водночас гнучкою та адаптивною».
ФАНТАСТИЧНА АРХЕОЛОГІЯ
Справжня «Марсіанська трагедія» розгорнулася на виставці LUUK. Автор однойменного проекту — Сергій Лиховид, який на початку 2000-х переїхав із Луганська до Одеси, де й живе зараз. «Це версія історії освоєння людиною нових просторів. Марс — це збірний образ. Розповідаю про прагнення людини пізнати щось нове, втрачаючи при цьому те, що вона вже має», — коментує Сергій.
Умовно проект можна поділити на дві частини. На зігнутих листах сталі зображено епізоди з «історії освоєння Марсу», створені в техніці гарячої емалі. Вишукана техніка контрастує з іржавіючим металом. Збір чайної ромашки, польоти на надувній кулі — це життя наче й знайоме, але геть інакше. Хоча — чи справді інакше, нехай і на іншій планеті?
«ЗБІР ЧАЙНОЇ РОМАШКИ»
Ще одна частина проекту — об’єкти у вигляді черепів, теж у техніці гарячої емалі. Білий тигр, єдиноріг, марсіанин — це наче археологічні артефакти. Черепи неіснуючих створінь мерехтять десятками барв і відкидають химерні тіні. А спочатку це були пласкі листи міді. «Мене тягне на об’єм, на вихід з плоскості, — стверджує Сергій Лиховид. — Також хочеться створювати щось футуристичне, вигадане. Але в будь-якому разі спочатку вивчаєш те, що існує. Якщо рослини — дивишся на підводний світ або макросвіт. А він настільки безмежний — можна роздивлятися безкінечно. У мікроскопі відкривається геть інакша картина світу, бачиш геометрію побудови, структуру, скелет усього. Я почав із анатомічних тем, зі скелетів тварин. Часто обирав за прототип рідкісних тварин. Але коли починаєш це втілювати, розумієш, що створюєш інакшу тварину, неіснуючу».
ВІЧНА БОРНЯ
Олександр Щелущенко, засновник галереї ЦЕХ, новий проект жартома називає «луганською зимою». «Давно прочитав статтю про Закентія, Ярослава та Сергія. Вирішив зробити їхню спільну виставку. Вони не можуть втілити такий проект там, де народились і сформовані. А тут вони разом. Проте цей проект — без прив’язки до Донбасу, його іміджу з шахтами тощо», — каже Олександр.
До речі, Сергій Лиховид зізнається, що мистецького середовища в Луганську не існувало, «поки ми самі не почали щось робити». «Те, що відбувалось у Луганську, — інша трагедія, — продовжує митець. — Там був усього один виставковий зал, де можна було виставитися лише через Спілку художників. А це означає, що треба пройти через низку виставок, тобі не потрібних. Тоді чекати п’ять-сім років у мене не було часу. Ми просто знімали приміщення й робили свої виставки з перформансами, хоча тоді й не знав такого слова. Для нас це були якісь ритуали, ще щось. Взагалі в мене це абсолютно різні періоди: те, що було в Луганську, те, що в Одесі, й те, що відбувається зараз».
У своїх роботах луганські митці обійшлись не лише без шахт, а й без теми війни. Проте теми — втеча із Землі та освоєння нових територій, життя без правил — наштовхують на думки про те, що зараз відбувається на сході України. Втім, не лише на сході. Банальність, але ж все життя — боротьба, де найнадійнішою опорою є власні принципи та чесноти.
Виставка LUUK триває в галереї ЦЕХ до 10 березня.