Пульт
Анна не здавалася здатною на непередбачуваний учинок: адже все вже і так було зрозумілим, ролі – чітко розписані без жодних варіантів, надія - втрачена. Лишалося хіба що диво, для чого треба прочитати молитву, будь-яку, хоча б цю: “О Всевишній, допоможи мені знайти своє місце на небесах”. Той, хто вважав, що сподіватися їй лишилося тільки на провидіння, запропонував зробити це двічі (вдруге - вимовити той же текст задом наперед), назвавши всю забаву “Любляча дружина”, адже від чіткості виконання залежало, наскільки болісною – від кулі чи від ножа - буде смерть її чоловіка. З першою частиною завдання Анна впоралася. Замість решти вона зробила дещо з огляду на обставини фантастичне: схопила рушницю, котра лежала тут же на столику і застрелила Петера (другий кат, убивця сина Анни, малого Шорши). Пауль (перший кат) встиг крикнути “Обережно!”, але занадто пізно. Сила пострілу відкинула Петера до стіни, він упав, залитий кров’ю.
Такий збій суперечить суто дидактичній побудові “Забавних ігор” Міхаеля Ханеке. Пауль і Петер планомірно катують і винищують родину з трьох чоловік, вони дають жертвам втекти і завжди їх знаходять, удача, тобто режисер, - на їхньому боці. Свідомість приречених – а з ними, що важливо, і глядачів - увесь фільм марно коливається між пошуком причин того, що відбувається, та шляхів порятунку. Цей драматургічний маятник послуговує Ханеке для жорстокого знущання з шаблонів масової свідомості, як соціальних, так і кінематографічних. Поява рушниці дозволяє завдати вирішального удару.
На цю мить ресурс тортур і несподіванок здається вичерпаним, однак гра, яку ведуть двоє в білих рукавичках, має тривати, незважаючи на виснаження жертв. Лишаються тільки крайні засоби, найпотужніші подразники, наприклад, релігія. Звісно, Ханеке перетворює стрибок віри на садистично довершений атракціон. Пауль – явне альтер его режисера – змушує Анну, котра, виявляється, не знає молитов, прочитати сакральний текст згідно з усіма обрядовими правилами, з належною поставою. Гарний слух вищої сили входить у правила гри: “Ти промовляєш молитву. Будь-яку. Якщо промовляєш без запинки, Бог допоможе тобі і ти обереш те, що буде далі”. Бог допомагає: Анна перехоплює рушницю з-під носа у Пауля – реакції останнього наче навмисно уповільнені – і застрелює Петера.
Оманливий вихід. Правила тут установлюють не Бог і не диявол. “Де пульт? Де бісів пульт?!” – бігає по кімнаті Пауль, знаходить прилад і... перемотує фільм до безпечного моменту. Після чого вже не припускається помилок. Не рушниця в руках жертви, а пульт в руках убивці – справжній Deus Ex Machina, котрого, свідомо чи ні, прагне глядач. Замість звичної колізії виходить Провидіння навиворіт. “Що, вистачить?” – звертається Пауль на початку “Люблячої дружини” просто в камеру. – “А-а, вам, мабуть, хотілося щасливого кінця”. Він, загалом, постійно твердить, підкреслює в різні способи – це кіно, це кіно. Ханеке важливо покарати зал за всі кінематографічні гріхи, серед яких торжество доброчесності і хеппі-енд вочевидь є одними з найтяжчих.
А втім, пастки “Забавних ігор” мають подвійне призначення. Якщо ти дивишся це, то, значить, зробив ставку. Припиняти перегляд безглуздо, процес триватиме незалежно від того, чи відвернувся ти від екрану, чи прийшов до тями. Нема ані спокути, ані Неба, ані справедливості; «Бо ми як зрубані дерева взимку. Здається, що вони просто скатилися на сніг, злегка штовхнути – і можна зрушити їх з місця. Ні, зрушити їх неможливо – вони міцно примерзли до землі. Однак, ти бач, і це тільки здається» (Франц Кафка; у фільмографії Ханеке є екранізація «Замку»). Написане на початку ХХ століття відбивається в тому, що зафільмовано наприкінці: рух у глухому куті, сполучення постійного з нестерпним, м’ясоїдні ілюзії, важка біла порожнеча. Тож і замість титру “кінець” виринуть слова “Funny Games”: Пауль і Петер спокійно перейдуть до іншої садиби, де є інша родина з телевізором. Дистанційно керованим.
Забавні ігри / Funny Games (1997, Австрія, 103`), режисура та сценарій: Міхаель Ханеке, оператор: Юрген Юргес, актори: Сюзанн Лотар, Ульріх Мюхе, Френк Герінг, Арно Фріш, Стефан Клапчинські; виробництво: “WEGA-Film Productions-Ges m. b. H.”
