Загальні місця
1. В Інтернеті нещодавно з’явився мультфільм під назвою «Однажды наша жизнь изменилась». Переглянуло його вже понад 75 тисяч глядачів. Якщо вірити титрам — фільм було зроблено дітьми зі сходу України, що живуть у таборі біженців у Ростовській області.
Спочатку показують життя анімаційного міста. Танцює балерина, баскетболіст кидає м’яч у кільце, дитина обіймає іграшкового ведмедика, машина із написом «Хліб» їде вулицею. Посилюється гуркіт літака, дитячий голос за кадром виголошує: «Но однажды наша жизнь изменилась». У кадрі з’являється крило літака, що летить над містом. «Наверное, летчик увидел это как компьютерную игру. Мы увидели это по-другому». Кицьку на підвіконні змітає вибухом, місто горить. «Нам пришлось бежать из своего дома в Россию». Від’їжджає намальований автобус, з’являється живе зображення — відеокадри, що швидко змінюються, із зображенням дітей, які дивляться в об’єктив, вгорі пливе титр Save Donbass рeople from Ukranian aggression (врятуйте народ Донбасу від української агресії). Це відео, у свою чергу, дивиться по телевізору у себе в помешканні якийсь намальований персонаж із «пташиною лапкою» — знаком пацифістів — на майці. Він перемикає канали — спочатку на вестерн, потім на фрагмент з «Рембо» — і в результаті розплата приходить із гуркотом вибуху і повним затемненням. Потім повторюються обличчя дітей і заклик врятувати народ Донбасу.
Автори запевняють, що ролик було зроблено дітьми. Маючи певний досвід у перегляді як ігрового кіно, так й анімації, насмілюся запевнити — це той випадок «дитячої творчості», в якій дитячого хіба що лише початкові малюнки. Монтаж, драматургія фільму — явно дорослої руки. Деталь із «пацифіком» є особливо примітною: «пташина лапка» вже добрих півтора десятки років як вийшла з пострадянської медіасфери, у неї немає навіть декоративної функції, як у нескінченно тиражованих портретів Че Гевари. Вставити туди цей символ могла лише людина, не просто обізнана, але й така, що має досить стале (в даному випадку — негативне) ставлення до нього.
Звичайно, про деталі можна сперечатися. Важливо інше: створення ролика відбувалося під уважною опікою дорослих (у титрах вказані справжні автори — «творческая группа «Степь»; навіть якщо вона на 99% дитяча, керують нею все одно дорослі). І це недобре.
Недобре тому, що, практично нічого не змінюючи, такий самий мультик можна зробити з протилежного погляду. Абсолютно такий самий відеоряд, ті самі балерина, баскетболіст, мати з візочком, лише замість літака намалювати якого-небудь зеленого дядька з «Градом». Ті самі обличчя дітей, той самий приречений дурник з «пацифіком», лише титр інший — Save Donbass рeople from Russian agression. І стверджувати, що фільм зроблено, наприклад, дітьми з табору біженців під Києвом. І відгуки були б не менш емоційними.
Можна. Але не потрібно.
Війни та конфлікти переслідують людство всю його історію. На війні здійснюється безліч жахливих злочинів. Найбільш, мабуть, огидне — це коли дітей перетворюють на учасників війни.
Якби мультик був просто про жахи війни — йому не було б ціни. Але він явно і ясно тенденційний, подає лише один погляд і, по суті, не агітує проти війни, а закликає до її загострення. І це — перший крок до того, що давно процвітає в деяких країнах Африки, на Близькому Сході і, як ми сподівалися, ніколи не зачепить нас: перетворення дітей спочатку на витратний пропагандистський матеріал, а потім і на солдатів. Гірше за це може бути лише умисне вбивство дітей.
2. Не вчора було помічено, що ХІХ століття закінчилося не 1900-го, а чотирнадцятьма роками пізніше.
З першими залпами Світової (на жаль, не останньої) війни полетіли шкереберть колишні уявлення про політику, дипломатію, суспільну справедливість, про правила ведення воєн і про співвідношення людського й тваринного в людині як істоті розумній. А ще впало декілька імперій, утворилися безліч нових держав. Багато що змінилося.
Зараз, рівно сто років по тому, у нас, в Україні, відбувається щось схоже. Ми — нарешті — прощаємося з нашою моделлю ХХ століття, не дуже, чесно кажучи, вдалою для України. Ми — нарешті — доробляємо те, що було недороблено 1918—1919-го, так само як і 1991-го. Де-факто, а не де-юре, стаємо державою, набуваємо всіх атрибутів державності, викидаємо на смітник тоталітарне, колоніальне, корумповане минуле. Саме реальність цього процесу так дратує імперіалістів і по сусідству, і в нас.
До речі, якщо говорити про сусідів, то, втягнувшись в український конфлікт, Росія — хай і мимоволі — також отримала можливість розрахуватися й зі своїм минулим. Лише від росіян залежить, наскільки болісним буде цей розрахунок.
3. Все, про що сказано вище — загальні місця, очевидні речі. Так і тягне підписати увесь цей текст ім’ям популярного інтернет-персонажа, що втілює собою прописні, загальновідомі істини — «Капітан Очевидність». Перша ознака войовничих, епохальних часів — у гострій необхідності знову і знову повторювати банальності. Остання фраза — теж загальне місце.
4. Швидше б уже знову почати оригінальничати.
Ваш Кеп, Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
