Анатолій Олександрович — романтик за духом, за активним пізнавальним складом характеру, завжди доброзичливий і щедро відкритий світові, у своїй творчості наслідує заповіту Сезанна: «Справжня і чудодійна наука, в яку слід повністю поринути, — це різноманіття картин природи».

Багато років Анатолій Горбенко присвятив роботі у Спілці художників. Він очолював правління Одеського художнього фонду, був членом правління художнього фонду України. Із 2007 року — очільник Одеської обласної організації Національної спілки художників України. Як професор кафедри образотворчого мистецтва — передає досвід і традиції одеської живописної школи студентам Архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури.

«БІЛЯ БЕРЕГУ». 1988 РІК

Постійна робота на пленері та проникливе спостереження навколишнього світу під час подорожей є основним методом пізнання. Розмаїта природа дозволила виявити і втілити в живопис особливості світло-кольорового образу кожного регіону. Творче кредо майстра — лірико-романтичний реалізм.

Твори А. Горбенка вирізняє впізнаваний витончений колорит, подібний стриманому колориту давньоримських мозаїк. Відтінки срібла, ртуті або перлисті передають вогку атмосферу похмурих, туманних, осінніх і зимових днів на півночі України. У пейзажах півдня мальовничі плани тріпочуть, немов укриті найтоншим золотистим або сяйливо-білим серпанком, у якому відбивається небо, море, лимани, степи.

«ТЕПЛИЙ ОСІННІЙ ДЕНЬ». 2002 РІК

Поетика індивідуальної художньої мови художника базується на пленерному живопису, але не обмежується ним. Від фрагментарності етюдів він звертається до створення вивірених композиційних полотен з авторською системою виразних образів і мотивів. Головна тема творчості художника — образ рідної землі, який знаходить своє відображення в мотивах чорноморських берегів, морських просторів, в образах мирної родючої України. Створені в майстерні композиційні полотна зберігають витонченість пленерного живопису.

«ВЕСЕЛКА ДОЩОВА». 2013 РІК

Пейзажні картини — епічного плану, пейзаж викликає асоціації з протяжністю народних пісень, співучістю сказань та поем. Вподобання неяскравих ландшафтів розкриває перед глядачем тонку, чутливу душу художника. Особлива музикальність колориту творів, створена відтінками-нотами-звуками, змушує звучати струни душі глядача.