У приміщенні Київської мерії до 28 квітня триває виставка «Не вмирає душа наша, не вмирає воля...», на якій представлені роботи художників Олександра Дорошенка та Сергія Позняка, а ще — картини кореспондента Укрінформу Романа Сущенка, створені ним у російському ув’язненні. Виставки робіт Романа Сущенка — це ще одна спроба його родини, друзів і колег нагадати не лише про нього, а загалом про те, що десятки українських політв’язнів нині перебувають у слідчих ізоляторах та тюрмах Росії.

«Після вироку та етапування всі якось заспокоїлися. Журналістам стала нецікавою ця тема. І ЗМІ, і суспільство почали значно менше уваги звертати на долю Романа, — розповідає Анжела Сущенко, дружина незаконно ув’язненого журналіста. — Якби не колеги з Укрінформу, які публікують листи і новини про нього, і якби не малюнки Романа та виставки, які ми робимо, я не знаю, чи люди взагалі хоч би щось пам’ятали про Романа Сущенка і його незаконне ув’язнення в Росії».

ЗАТРИМАННЯ, СУД ТА ВИРОК

В останні дні вересня 2016 року Роман Сущенко поїхав до Москви — провідати свого двоюрідного брата, який тоді переніс операцію та потребував підтримки. Це була не перша поїздка Романа до РФ: він регулярно провідував у Москві родичів, які є людьми похилого віку. За весь цей час Роман жодного разу не мав проблем із перетином кордону і не відчував до себе якоїсь особливої уваги. На той момент він уже шість років працював спеціальним кореспондентом українського національного агентства Укрінформ у Франції, жив із родиною в Парижі.

Дружина Романа Анжела Сущенко згадує, що жодних тривог чи поганих передчуттів щодо тієї поїздки не було. Роман сказав, що пробуде в Москві три дні, домовилися, що списуватимуться щодня. Але 30 вересня зв’язок із ним обірвався. Ніхто не знав, де він і що з ним. І лише 3 жовтня з допису російської правозахисниці Зої Светової у соцмережах стало відомо, що Романа Сущенка затримали співробітники ФСБ і він перебуває в московському СІЗО «Лефортово».

ДРУЖИНА РОМАНА СУЩЕНКО АНЖЕЛА ТА ЙОГО СИН МАКСИМ  / ФОТО ІВАНА ЛЮБИШ-КІРДЕЯ

«Ми спочатку взагалі не знали, що, чому, за що його затримали, чому саме він? Він міжнародний журналіст, шість років працював у Парижі, офіційно акредитований при МЗС Франції. З документами все було нормально... Ми не розуміли, що взагалі сталося, коли його відпустять, що робити, до кого звертатися по допомогу. Але потім усвідомили, що швидко все це не завершиться», — розповідає Юлія Сущенко, донька ув’язненого журналіста.

За кілька днів після затримання Роману висунули звинувачення в «шпигунстві на користь України». Тут, в Україні, його колеги з Укрінформу найняли Роману адвоката — Марка Фейгіна — і робили все, щоб справа набула міжнародного розголосу.

Усі дуже сподівалися на обмін та швидке вирішення ситуації. Але 4 червня 2018 року Московський міський суд засудив Романа до 12 років колонії суворого режиму. Його справа проходила під грифом «Таємно»: усі судові засідання були закритими і жодних подробиць, що сталося 30 вересня і на чому ґрунтуються звинувачення — дізнатися неможливо.

У КОЛОНІЇ

Сьогодні Роман перебуває в колонії суворого режиму «Червона» в селі Утробіно, що в Кіровській області. Це 1200 кілометрів від Москви. В січні цього року дружина Романа Анжела та донька Юлія вперше за 2,5 року отримали дозвіл на довгострокове побачення, змогли вперше за весь цей час обійняти Романа. Побачення тривало три доби.

«Ми говорили всю ніч — його цікавило абсолютно все: наше життя, наш побут, міжнародна політика, вибори в Україні, новини, все цікавило. Він же там перебуває в повному інформаційному вакуумі», — розповідає Анжела Сущенко.

У колонії Романа тримають не в загальних загонах, а в окремому приміщенні камерного типу, ШІЗО. В нього є сусід, але про цю людину Роман не має права нікому нічого розповідати. Роман відмовився працювати в колонії, аргументував це тим, що він іноземний громадянин і не збирається працювати на благо РФ. Юлія Сущенко розповідає, що умови, в яких живе батько, — жахливі.

«У камері немає розеток, він не може виходити навіть з дозволу старшого в магазин купити щось поїсти, до лікаря. Їжу йому приносять у камеру. Підйом о 5 ранку, просто вмикається світло, вмикається радіо. В загальному загоні підйом на кілька годин пізніше. Щоденні обшуки. Весь час батько перебуває в камері. Оскільки там немає розеток, він не може нагріти собі воду, зробити теплий чай, зігрітися. А в камері взимку було 13 градусів тепла. Батько хворів, — розповідає Юлія. — Але він з тих людей, які ніколи не скаржаться. Під час побачення він намагався уникати неприємних запитань, щоб нас не засмучувати».

Якщо нічого не зміниться, український журналіст Роман Сущенко вийде на волю у 2028 році. Саме ця дата вказана на нашивці його чорної тюремної роби. Йому буде 60 років. Його синові Максиму, якому було 9, коли батька затримали, буде 21 рік. «Я просто не можу про це думати. Нам ніхто не поверне цей час», — каже Анжела Сущенко.

«Батько не має ілюзій, що це скоро скінчиться, хоча всі сподіваються, що він повернеться додому швидко. Він розуміє, що на цьому життя не закінчується і потрібно просто дочекатися, поки щось зміниться, — розповідає Юлія. — Потрібно говорити про нього на всіх можливих майданчиках. Проводити акції та виставки його картин, писати йому листи. Боротися за нього. Саме це дає йому якусь надію, сили триматися і не занепадати духом».

МАЛЮНКИ І КНИЖКИ

Саме в СІЗО Роман повернувся до малювання. Як розповідає Юлія, Роман — художник-самоук, малює все життя. В СІЗО в Москві йому не можна було передавати жодних художніх засобів, тож Роман малював свої картини кульковими ручками та всім, що було під рукою — чаєм, буряком, цибулею. А вже в колонії український консул передав йому пастель, а Анжела з Юлією привезли набір акварельних фарб.

Увесь час у колонії Роман малює та читає книжки з тюремної бібліотеки. Він також намагається практикувати свою французьку, щоб не втратити розмовні навички. Юлія розповідає, що батько навіть почав вчити французької свого співкамерника. Все це відволікає Романа від ситуації, в якій він перебуває, і не дає опустити руки.

«Після того, як він переїхав у Париж, то часу на малюнки в нього не було, хоча він взяв туди мольберт, полотна, фарби. Але оскільки сьогодні, на жаль, у нього з’явилося багато вільного часу, він малює. Він розповідав, що взагалі в таких ситуаціях потрібно відволікатися, бо депресія може швидко тебе захопити, — розповідає Юлія. — В основному він малює пейзажі, хоча було і кілька натюрмортів. Загалом це краєвиди Києва, європейських міст, природа. Це міста, в яких він був і в яких він хотів би побувати».

«Останні роки стільки було роботи, що Роман не мав навіть кількох годин на тиждень, щоб піти десь, розкласти мольберт і зробити замальовку. А тепер, каже, я за всі ці роки, які не малював, малюю, — розповідає Анжела Сущенко. — Йому дозволили фарби, і я бачу, що в його малюнки додалося більше життя».

ЛИСТИ

Юлія і Анжела розповідають, що листи дуже підтримують Романа. Кожен лист — це як зустріч із домом, із батьківщиною, з друзями. Політв’язням важливо знати, що про них пам’ятають, що вони не одні в цій ситуації. І дуже цінним є розуміння, що абсолютно незнайомі тобі люди знаходять час, щоб написати слова підтримки.

Писати листи варто виключно російською мовою. Слід пам’ятати, що всі вони цензуруються, тому про політику краще не писати.

«Варто писати про книжки. Батько освічена людина, багато що любить і багато чим цікавиться. Йому можна розповідати про себе, про свої радості і захоплення, про книжки, про мандри. Про науку. Про мистецтво», — розповідає Юлія.

Анжела Сущенко акцентує, що важливо організовувати та відвідувати акції, присвячені політв’язням, важливо не забувати і боротися.

«Що я ще можу зробити для Романа? Все, що я могла, — я вже робила і не раз. Куди мені піти, до кого піти, що організувати? Нам усім його дуже не вистачає», — каже вона.

«Мабуть, я себе заспокоюю думкою, що рано чи пізно це все закінчиться. Ще трохи почекати. І так кожного дня. Що заради тієї першої хвилини, коли батько опиниться на волі, коли ми всі його обнімемо, варто боротися, варто робити все можливе, — підсумовує Юлія. — Ми всі дуже чекаємо батька додому».

Адреса для листування:

Сущенко Роман Владимирович

ФКУ ИК-11 УФСИН России по Кировской области

д. Утробино

г. Кирово-Чепецк, Кировская область

Российская Федерация

613040