Художнику-монументалісту, графіку Миколі Стороженку 24 вересня виповнилося б 90 років. Це була би справді масштабна подія — привітати митця зібралися б учні з усього світу, друзі, колеги, поціновувачі його творчості. Хоч навряд чи це було би пишне святкування — друзі згадують, що Микола Андрійович був надзвичайно скромною людиною, любив тишу і простоту, цінував щирість і красу, а найбільше — мистецтво.

На жаль, Микола Андрійович не дожив до ювілею трьох років, пішовши з життя 2015-го. Втім, його учні зробили безцінний подарунок Учителеві — сучасний культурний центр Миколи Стороженка в його рідному селі В’язове, що в Сумській області. І як хтось влучно зауважив на відкритті, учні Миколи Андрійовича — це не лише люди, яких він навчав в Академії, це — всі ті, хто поділяв і поділяє його погляди на мистецтво й життя, його філософію, його принципи служіння мистецтву і людям.

Цікаво, що ініціювала створення музею місцева влада. Тут на думку одразу спадають бачені в різних селах і містечках стенди у краєзнавчих музеях та школах, присвячені видатним землякам, аматорські експозиції, які не розкривають сутності творчості людини-митця, експозиції, зроблені для галочки — для того, щоб відзвітуватися. Музей у В’язовому — це абсолютно інша історія.

Вирішивши створити музей Миколи Стороженка, голова Конотопської райдержадміністрації Микола Горбенко, голова Конотопської районної ради Анатолій Боярчук і заступниця голови райдержадміністрації Тетяна Шерудило почали шукати тих, хто допоміг би втілити ідею в життя. Спочатку вони звернулися до Міністерства культури, де їх спрямували до Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. А вже там учні Миколи Андрійовича підхопили цю ідею.

ВІДКРИТТЯ МУЗЕЮ І... НОВИХ СМИСЛІВ

У В’язове ми приїжджаємо опівдні 21 вересня. Це просторе село розташоване на лівому березі річки Єзуч. Автобус зупиняється біля старовинного храму Покрови Божої Матері, збудованого 1878 року на місці дерев’яної церкви. Тут уже стоять шкільні автобуси, автомашини та велосипеди. У затінку старого дуба сидять ошатно одягнені жінки. У селі свято. Попри спеку, тут вирує життя. Трохи віддаль стоїть величезний надувний батут, намети з солодощами і квасом, сувенірні ятки, ятки з їжею та кавою. За ними — невелика сцена, в затінку якої сидять дівчата, вдягнені в національні костюми, зі стрічками. Тут же стоять короваї для гостей із Києва. Перед сценою — ряди стільців, вільних місць немає.

У селі мешкає трохи менше ніж тисяча людей, схоже, більшість із них сьогодні зібралися тут. Художники, друзі та учні Миколи Стороженка, які приїхали на відкриття музею, кажуть, що він би здивувався, що вся ця святкова метушня — через нього. Він був зовсім іншим.

Спочатку складно оцінити масштаби події — саме через ці урочистості, дівчат у національних строях, які танцюють на сцені, а потім завмирають, тримаючи в руках напис «Конотопщина», через офіційні промови, грамоти, спеку, батути, музику, шум, запахи їжі. Але потім дивишся на людей, які зібралися, і розумієш — для них це справжнє свято. Не кожному селу випадає пережити подію такого масштабу — відкриття сучасного музею, присвяченого землякові. Сюди прийшли і старі люди, і діти. Практично всі — одягнуті по-святковому.

Нарешті вирушаємо в напрямку нової будівлі, на другому поверсі якої і розташувався музей Миколи Стороженка. Дружина митця Раїса Олександрівна перерізає стрічку — і перші відвідувачі заходять до будівлі. Ця мить — коли люди йдуть від сцени і батутів до нового музею, — є доволі символічною. Це своєрідний шлях від застарілого трактування культури та культурних подій до народження нових смислів. І зайшовши усередину музею, ти лише переконуєшся, що для життя села це нова точка відліку, новий поворотний момент.

«МИКОЛА ВИЙШОВ У ВЕЛИКИЙ СВІТ...»

Щоб потрапити у музей, спочатку треба піднятися вузенькими сходами на другий поверх. Уже тут відвідувачі бачать, що на них чекає щось особливе — над сходами студенти НаОМА встановили вітраж, а на стелі — композицію з підсвіткою.

Сам музей не дуже великий за площею, але продуманий таким чином, що створює відчуття простору і світла. Ти ніби занурюєшся в душу Миколи Стороженка, як сказав один з його учнів. Цілісний, естетичний і добре продуманий музей. Сучасний. Цілком пасував би Києву, але ще ліпше пасує В’язовому — малій батьківщині митця, де формувалося його світобачення.

Як розповідає брат художника Василь Стороженко, Микола любив це село. Навіть розповідав, що хотів купити у В’язовому хату й оселитися тут, але не судилося. «Ну от, Микола Андрійович і повернувся додому», — каже на відкритті музею Василь Стороженко. А згодом згадує, яким був його брат, як він схоплював все на льоту, як любив читати, малювати, співати і як колись врятував Василю життя, витягши його зі ставка. «Микола був надзвичайною людиною, і він досі з нами, тут, поруч», — каже Василь Андрійович.

Цікаво спостерігати, як мешканці села, роздивляючись експозицію, говорять між собою: «Та це ж портрет його матері», «Дивись, а ось він малював в’язовчан», «А пам’ятаєш, нам розповідали...» Він тут абсолютно свій, він тут — удома.

«Микола вийшов у великий світ, привітав усіх своєю творчістю, своєю енергетикою і любов’ю. Тут є дух натхнення жити і творити на благо світу. Коли я ступила на територію довкола музею, коли я зайшла до музею, то відчула енергію великої людської любові. Мене одразу пробило на сльози, — розповідає «Дню» дружина Миколи Стороженко Раїса Олександрівна. — Все те, що є в музеї, я знаю з початку і до завершення. Але тут все зазвучало зовсім по-іншому — величаво, гідно. Мені було настільки приємно це бачити, що я подумала: «Боже, Боже, за життя, Микольцю, ми ніколи не думали, що буде такий музей, що ти будеш у славі свого власного села, будеш у славі України, тебе любитимуть, тебе шануватимуть».

У музеї можна побачити дуже різні роботи Миколи Стороженка: його книжкову графіку, фрагменти монументальних робіт, багато світлин, ескізи, чернетки, його інструменти. А ще — роботи його учнів. Сучасний та продуманий музей — це, власне, результат роботи учня Миколи Стороженка, художника, заслуженого діяча мистецтв України, доцента кафедри живопису та композиції НаОМА Олександра ЦУГОРКИ. Саме він розробив проект і втілив його в життя.

«Я створював сам проект від задумки і початкового ескізу, і до кінцевої реалізації, підбору і розстановки експонатів в експозиції. Рівно рік ми зі студентами працювали над музеєм, — ділиться Олександр Цугорка. — Було бажання представити творчість Миколи Андрійовича Стороженка максимально широко. Але це неможливо зробити в одному місці, позаяк Микола Андрійович дуже багатогранний і глобальний художник, у нього були різні періоди у творчості, різні твори — графічні, живописні, монументальні ба навіть скульптура. І вони полістильні. Мені не вдавалося представити всю його творчість, тому довелося робити колосальний відбір, багато від чого відмовлятися, а брати лише ключові, найяскравіші вузли творчості, найбільш характерні. І вже із фрагментарних речей створити образ творчості загалом. А мета була, щоби людина, раз потрапивши до цього музею, запам’ятала не тільки самі твори, а й цю енергетику та атмосферу творчості».

УЧИТЕЛЬ

«Микола Стороженко — навдивовижу цілісна особистість. Хоч би за що він брався — за монументальні об’єкти чи за створення образу книги, він щоразу шукав новий стиль, виражальні й технологічні засоби. Щоразу виступав для себе першовідкривачем. Постійно відкривав для себе якусь техніку, яку він раніше не знав. Це завжди ризик: якщо тобі непідвладний цей матеріал, значить, ти не застрахований від того, що на певному етапі твій твір може загинути — від непідходящого температурного режиму, розчинника або ще чогось. І щоразу це була гра: як в епоху Ренесансу алхіміки шукали формулу золота, так Микола Андрійович шукав формули творчості, одкровення», — розповідає Олесь СОЛОВЕЙ, в. о завідувача кафедри живопису та композиції НаОМА, доцент, заслужений діяч мистецтв України, асистент Миколи Стороженка з 1994-го до 2015 року.

«Він настільки був простим, здавалося б, навіть звичайним, але водночас настільки був наповнений добром і любов’ю. З надзвичайно сильною енергетикою. Дуже багато людей його любили і поважали, бо відчували шляхетність його душі. Кожен може сказати про нього щось своє — і це буде його Стороженко. Він був унікальним учителем. Він володів даром слова, він був філософом. Він генерував ідеї. Мав незвичайний погляд на мистецтво і на життя», — продовжує Олесь Васильович. І додає, що музей чудово передає цей настрій, цю атмосферу.

Олесь Соловей згадує, як у свої 70 років Микола Стороженко розписував купольний простір храму Миколи Притиски на Подолі. А це — понад 200 квадратних метрів. «Це було вкрай важко. Риштування хиталися, писати доводилося не на рівній вертикальній поверхні, у спеку там просто не було повітря», — згадує Олесь Соловей. Говорить, що Микола Стороженко завжди надихав його і був прикладом стоїцизму в усьому.

«Яким він був учителем? Тут можна дуже довго розповідати. Насамперед, він був дуже послідовним, — розповідає Олександр Цугорка. — Це була світла людина, чуйна і надзвичайно чутлива до потреб своїх учнів і взагалі до всіх, кому доводилося з ним спілкуватися. Він намагався з кожним знайти спільну мову, щоб дізнатися і зрозуміти зацікавлення та вподобання людини, але водночас намагався спрямувати до високого мистецтва кожного свого учня. Щоб художник не опускався до чогось побутового, а щоб думав про високе мистецтво. Гадаю, йому це вдавалося».

А художник Андрій ЧЕБИКІН, ректор НаОМА, президент Національної академії мистецтв України, відзначає, що вже з упевненістю можна говорити про самобутню школу Стороженка — таку ж, як школа Михайла Бойчука чи Данила Лідера.

«Існує прислів’я, що «генії народжуються в селі, а помирають у столиці». У даному разі він не помер і ніколи не помре, бо те, що він зробив, — це мистецтво світового рівня, — переконаний Андрій Чебикін. — У нього вчилися люди з інших країн. У ці два десятиліття, які він очолював майстерню монументального живопису, він, по суті, створив неповторну школу».

А ЩО ДАЛІ?

Музей у В’язовому відкрили. Він працюватиме щодня, крім понеділка. Екскурсоводи — добре підготовлені, в цьому могли переконатися перші відвідувачі музею, зокрема друзі та близькі Миколи Стороженка. У планах районної адміністрації — привозити до музею школярів із усього Конотопського району, а ще краще — з усієї Сумської області. А місцева громада прагне зробити все, щоб цей музей став культурним центром, який притягував би до села цікаві ініціативи й загалом пожвавив би культурне середовище.

«Відкривати нові музеї в селах потрібно, тому що це генерує нове покоління, — підсумовує Олександр Цугорка. — Якщо нове покоління зростатиме, надихаючись таким високим мистецтвом, таким високим художнім рівнем, то я думаю, що коли це покоління стане дорослим, у нього вже буде абсолютно інший рівень культури і сприйняття мистецтва».

Колись в інтерв’ю газеті «День» соціальна інноваторка, фахівець із розвитку спільнот Ірина СОЛОВЕЙ сказала: «Культурно-мистецький центр, який сприяє народженню нових змістів і форм пізнання, може виникнути будь-де. Для цього потрібні бажання й рішучість. А щоб такий центр мав вплив на спільноту, його треба створювати професійно і послідовно. Щоб він щодня налагоджував живу комунікацію між людьми, а не був будівлею з предметами мистецтва всередині». Власне, цей опис ідеально пасує до новоствореного музею Миколи Стороженка у В’язовому. Це приклад того, як може бути.